Чіпає за душу: “На світанку біля хати проводжала сина мати, проводжала у дорогу, пошепки молилась Богу”

0
0

На світанку біля хати
проводжала сина мати.
проводжала у дорогу,
пошепки молилась Богу.

Плакала і розуміла:
виховать й зростить зуміла,
та на жаль в краї далекі,
від біди летять лелеки.

Рушник дала у дорогу,
щоб забув печаль, тривогу,
слізьми пали візерунком,
тим святим, сумним дарунком.

Простягаються нитками
на біленькім полотні,
ти пробач мене, рідненька,
що одна на самоті

Старість стукає в віконце,
похилився старий тин,
як раніше світить сонце,
та не їде в гості син.

Десь згубився на чужині,
заблукав в чужій землі,
біля хати на калині
не співають солов’ї.

Сльози падали на трави,
де калини білий цвіт,
обійнявши руки мами,
плакав літній чоловік.

Полотно квітками вкрилось,-
візерунки рушника,
в них назавжди залишилось
вишитим його життя.

Ігор Волощук