Козака-характерники мали надлюдські здібності! У бою стояли прямо, бо кулі їх не брали. Позбирають на землі ті, що впали і стріляють у відповідь.

0
0

Українські козаки завжди були явищем містичним, таємничим, дивовижним: ну хто ще йшов у бій до поясу оголеним, лавиною кидався на ворогів і знищував їх вщент, ліз в саме пекло аби визволити побратимів, майстрував чудернацькі речі (на кшталт підводних човнів), які допомагали застати ворогів зненацька і здобути блискучу перемогу… І цей перелік можна продовжувати.

Але в усіх древніх славетних військ була ще одна таємна зброя: чаклуни, маги… одним словом, люди з надприродними здібностями. Їх вміння використовувались повсякчас, принаймні згадки про це можна знайти в літературних творах та деяких історичних трактатах. Не були виключенням і українські козаки. Чули про таких собі характерників? Так от ці дивовижні воїни залишили чималий слід в українській історії. Кажуть їх сам дідько боявся. Навіть стихія підкорялась їх твердому характеру!

В чому була їх особливість? Вважалось, що вони не бояться ні вогню, ні води, ні шаблі, ні кулі (хіба що срібної та освяченої, але про це потім); можуть відкрити будь-які двері без ключів, плисти у човні по підлозі, немов на хвилях, перейти річку, навіть ноги не намочивши, перетворюватись у різних тварин, читати думки, ставати невидимим, спілкуватись з тваринами і ще знали цілу купу різних чарівних фокусів.

Цікаво, що характерництво переважно вважалось військовим мистецтвом. Хоча в кожному місті чи селі були такі собі знахарі та відуни (що володіли тими ж знаннями, що і характерники), які повинні були захищати місцевих жителів від нечисті. Це були люди “від Бога”, щось на кшталт добрих магів, які захищають рідний край.

Вважалось, що характерником може стати виключно людина з екстрасенсорними здібностями, з вмінням читати думки та гіпнотизувати, зі схильністю до телепатії та телекінезу. Окрім того мало бути присутнім Боже Провидіння, лише так можна було “доторкнутись” до древніх знань, щоби використати їх для доброї справи. Адже якби такі речі потрапили до злих рук, хто зна, що могло би трапитись.

Характерництву навчали з дитинства, терміни встановлювались індивідуально для кожного, в залежності від потенціалу та вмінь учня. Після закінчення навчання був ритуал посвячення і, звичайно, важке випробування, яке фактично доводило майбутніх характерників до межі життя і смерті. Вважається, що саме в таких ситуаціях у людини проявляються надприродні здібності, якщо можна їх так назвати.

Та є свідчення, що характерники власноруч навчали козаків деяким секретам природи і їх правильному використанню. Адже успіх у військовій справі часто-густо залежить від різноманітних знань і їх відповідного застосування. От ви знали, наприклад, що якщо вам потрібно довго ховатися в болоті серед набридливої комашні, варто натертися настоянкою певних трав, дьогтем чи хоча б мокрою глиною, тоді комахи оминатимуть вас? А характерники знали. Рятуючи важко поранених, вони вводили людей в транс, щоб ті не відчували болю під час операцій. Тому, можливо, їх сила полягала не стільки в магічних здібностях, скільки в знаннях і маленьких хитрощах, про які знали лише характерники. Іншим могло здатися, що це все темні сили. Хоча насправді це всього лиш вміння правильно використовувати всі можливості природи та людини, в тому числі й розумові. Хоча як їм вдавалось непомітно прослизати серед ворогів чи зникати з в`язниці непоміченими й досі залишається таємницею.

А ще розповідають, що характерники володіли мистецтвом виготовлення так званих “криків”: брали комиші, занурювали їх у воду, потім у віск і кричали на них. Віск якимось магічним чином бирав ці звуки. Згодом такі творіння розкидали по степу: якщо хтось наступав на нього, лунав крик і вартовий вже знав про наближення ворога.

Але давайте повернемось до витоків, розберемось в історії. Звідки взагалі виникло таке поняття, як “козак-характерник”? Вважається, що все почалось з великого переселення арійських племен. Подорожуючи на схід, вони залишили по собі цінні ведичні знання, які через багато століть перейняли характерники.

А отримали вони їх у спадок від древніх українських волхвів. Коли відбулось хрещення Русі, всіх, хто мав справи з темними силами, переслідували. Саме тому віщуни, жерці та волхви об’єднувались у Січі, на основі яких розвивались школи бойового гартування. Тут створювали справжніх українських лицарів за допомогою віри, споконвічних звичаїв та древніх обрядів. Згодом їх справу продовжили характерники. Тут можна з легкістю повести паралель із Запорізькою Січчю.

До речі, існують згадки, датовані ще 10 століттям, про те, що на острові Хортиця є старовинний велетенський дуб, до якого ще наші предки приносили жертви. Саме це місце згодом вшановували і запорожці: тут відбувались козацькі ради для обговорення важливих політичних чи суспільних питань, проводились молебні. І саме біля цього дуба відбулось прощання козаків з Хортицею і Запорізькою Січчю.

Та повернімось до характерників. Той факт, що вони не були християнами, напевно, очевидний. Попи вважали, що в цих людей вселився злий дух. Ховали їх не священики, а самі козаки, за старовинним звичаєм, лицем до низу. Декому, щоправда, забивали ще й кілок у серце, аби він не тривожив світ живих з потойбіччя.

Ну з кілком мабуть зрозуміло. Та чому донизу обличчям? Цей звичай бере свій початок ще від скіфів. Саме так плем’я ховало людей, яких після смерті не хотіли бачити серед живих, наприклад, чаклунів. Так сонце не могло торкнутися своїм промінням їхнього лиця та оживити їх.

Були характерники і серед гайдамаків. Очевидці частенько розповідали, як ті струшували з себе кулі та кидали їх назад у ворогів. Така прерогатива належала тільки характерникам.

Саме ці мужні воїни прагнули захистити  Січ, коли московські війська прийшли її нищити. Однак, старшина і духовенство не погодились, мовляв, не можна християнську кров проливати. Що ж, маємо, що маємо. Та характерники, принаймні не здались ворогу, як це зробила більшість козаків. Вони втекли за Дунай аби створити нову Січ, Задунайську. Хоча деякі залишились і в околицях Запоріжжя, жили собі звичайним життям, от тільки прожили більше ста років, “ні хмара, ні грім” їх не брали, робили зброю і заговорювали її, чим і привернули до себе увагу оточуючих.

Звідки походить саме слово “характерник” сказати досить важко. Звичайно, найпростіша версія – зв’язок із словом “характер”. Так, козаки були людьми “з характером”, як то кажуть, твердими, мужніми, з міцною волею та здатністю впливати на інших. Ще б, хто би не пішов за таким рішучим хлопцем. Але для декого це надто спрощене пояснення. Існує також версія, що ця назва походить від імені богині Хари. Тут історія доволі заплутана і бере свій початок ще від тих же аріїв. Щоб вас не заплутувати, скажемо лише, що Хара – одне з імен богині Ради чи Лади – матері богів, богині любові, гармонії та мудрості. Вважається, що характерники – ті, кого богиня звільнила від смертності тіла. Що ж, тут, звичайно, можна знайти і багато аргументів проти, однак будь-яка версія має право на існування, доки не доведено протилежне.

В наш час ще залишився слід від характерників. Їх бойові мистецтва, таємниці та звичаї втілились в українських бойових танцях, на кшталт, гопака, який вважається синтезом фізичної та духовної, себто психологічної підготовки воїна. До речі, вважається, що характерники, готуючи козаків до бою, дуже багато уваги приділяли саме психологічним аспектам. Тому навряд чи сьогодні можна говорити про нечисту силу, знаючи, яким вагомим може бути психологічний вплив на людину.

А ще в Україні існують молодіжні організації, які намагаються передати наступним поколінням древні знання та бойові мистецтва наших предків.

Звичайно, історія часто перекручує факти, додає нових подробиць, яких, можливо, ніколи і не було насправді. Тому відрізнити правду від вигадки часом дуже складно. Тож давайте не будемо робити поспішних висновків.

Насправді сьогодні залишилось дуже мало інформації про цих людей. Попри те, що за часів радянської влади слово “характерник” намагались виключити з українського лексикону, створюючи йому погану славу, не варто забувати, що це, перш за все, були мужні воїни з надзвичайними здібностями, які все ж таки воювали за Україну…

 

Характерниками були такі відомі представники нашої історії, як князь Всеслав Полоцький, князь Віщий Олег, козацькі полководці Северин (Семерій) Наливайко, Петро Сагайдачний, Іван Богун, Максим Кривоніс, Іван Сірко, Іван Золотаренко, Семен Палій, Максим Залізняк та багато інших.

Існує легенда, що кошовий Війська Запорозького Низового Іван Сірко заповідав по своїй смерті відрубати і засушити його праву руку і завжди брати її з собою в козацькі походи. Перемога гарантована. Нова легенда стверджує, що і в наш час цю руку шукають “зацікавлені кола”… З військових подвигів характерників в давні часи відомі їхні атаки на армію Перського царя Дарія, який мав необережність вторгнутися в наші землі зі своїм величезним військом. П’ятірки оголених по пояс воїнів, стоячи на конях, прорубували проходи крізь тісні ряди персів, розверталися, прорубувалися знову, скакали в степ, а перси не могли з ними нічого зробити. Це був один із прийомів тиску на ворога, його деморалізації. Серед звичайних запорожців тривав такий кураж і в часи вогнепальної зброї, що несло невиправдані жертви.

Існували індивідуальні практики характерників по навіюванню противнику потрібного собі уявлення: ставати невидимими, незрозумілими ворогові. Існує думка, що занепад характерництва був ще одним з чинників занепаду і самого козацтва. До тих пір, поки сильним залишалося характерництво, сильним залишалося і козацтво, бо, за сучасним уявленням, у козаків був надзвичайно сильний зв’язок з потужним егрегором (психофізичним полем), який створювався впродовж багатьох тисячоліть нашим народом. Через втрату зв’язку зі своїм егрегором, через вплив чужої, не властивої нашому народу духовності, була втрачена підтримка рідних Богів з сумними наслідками, які з цього випливають.

Вважається, що володарями і хранителями знань у Стародавньому світі були волхви, жерці. З прийняттям християнства на Русі почалося їх масове винищення, і вони змушені були піти в підпілля, створивши фактично таємний орден, який проіснував впродовж усіх наступних поколінь, часто-густо приймаючи личину або козаків-характерників, або магів-окультистів, або народних цілителів, чаклунів, мольфарів, ворожбитів, віщунів, астрологів, зрештою сьогодні – екстрасенсів, сенситивів.

Останні три тисячі років інтелектуальний розвиток нашого народу було ускладнено. Наші землі з усіх боків розривали полчища завойовників, перетворивши в результаті нашу країну в колонію. Створився і успішно процвітає до сьогоднішнього дня так званий “синдром заробітчанства”. З наших земель успішно викачувались і продовжують викачуватися не тільки матеріальні, але й духовні ресурси методом “витоку мізків”, методом “вимивання мізків” в інші країни, купуючи їх комфортом, можливостями застосування нашого інтелекту. Кращі інтелектуальні сили і сьогодні залишають країну. Здійснюється політика державного психовампірізму.

Втім, втішним моментом до вищесказаного може служити той факт, що багато видатних людей Еллади й Риму були праукраїнцями – етрусками, пелазгами. Наші землі завжди були перенаселені і звідси постійно било невичерпне джерело міграційних хвиль, в результаті чого багато дітей нашої землі несли науку не тільки фізичної тяги до праці, а й науку духовного здоров’я в інші країни і починали займати провідні ролі в державних, наукових, духовних справах США, Європи, Росії, Австралії і навіть Південної Америки.

Повертаючись до теми козака-характерника, необхідно відзначити, що йому завжди був притаманний західний тип мислення – тобто, вільне спілкування із загальним ментальним планом Планети Земля через всі рівні Інформаційних полів. Іншими словами – осяяння. Ми повинні констатувати, що козаки-характерники були причетні до древньої прарелігії наших предків і посвячені в таємні знання про людину та її приховані можливості, про природу і космос. Вони запозичили все це від винищених волхвів.

Про справжніх характерників і за їхнього життя, і після їх відходу ходили різноманітні чутки та легенди. Їх надлюдські здібності дивували навіть бувалих козаків. Прості люди називали їх чарівниками, а попи твердили, що в них вселився біс. Характерники на Січі складали козацьку старшину. Вони були чимось на зразок оберігачів козацької культури, посвячували в козаки, зберігали давні традиції волхвів.

І хоча в той час формально Січ була християнізована, дух там витав з часів більш древніх. Залишалося поклоніння багатовіковому дубу, під яким збиралися запорожці. Характерники, як ніхто інший, знали людські недоліки, серед яких вони виділяли чотири: схильність робити помилки, схильність до обману, недосконалість почуттів, схильність до ілюзій, внаслідок чого ми сприймаємо наше матеріальне тіло за своє “я”.

Наші сучасники багато знають про Рим та Візантію. Навколо цих держав був штучно створений ореол величі. Левова частка в такому положенні по праву належить церкві. Щоб возвеличити віру Христову і представити світові язичницький світ в сірих барвах примітивізму, робилося все можливе для знищення літописної спадщини як нашого, так і інших європейських народів. Ми ж маємо досить бідну відображену на папері історію.

У середовищі волхвів-характерників було багато видатних творчих особистостей. Саме їм ми повинні дякувати за збереження частини нашої історії в билинно-пісенній творчості. Історичні думи і балади сприяли збереженню в народі пам’яті про своє походження. Так передавали наступним поколінням духовний досвід своїх предків – через обряди, звичаї, перекази, казки, пісні тощо. Відлуння давнього світогляду предків потрібно шукати, в першу чергу, у фольклорі нашого народу

Козаки-характерники були обраними воїнами, елітою війська. За звичаєм, навчалися в храмах Світовида і Перуна. Маючи надприродні здібності, могли керувати психікою, тобто впадати в такий психічний стан, який давав можливість робити неймовірні речі. Наприклад, наводити різну ману на ляхів та інших ворогів.

Мана. Що це? Це коли в реальному житті люди починають бачити нереальні образи. В історії були зафіксовані такі випадки. Наприклад, женуться ляхи і ніде сховатися, тоді козаки-характерники ставлять серед поля списи по колу і зусиллям волі і духу входять в особливий психоенергетичний стан, коли їх намір стає дійсністю. І ляхи бачать серед поля дубовий гай… Зупиняються і повертаються назад. Це і є Мана. Такі ірраціональні речі не раз рятували козаків від ворогів. Кажуть, після таких зусиль козаки могли три доби поспіль спати, таким чином відновлюючи сили.

Хочу сказати, що маг і філософ Піфагор (якого ми згадуємо, коли приходить на розум відомий вислів: “Піфагорові штани на всі сторони рівні” був сином пелазгійки, котра служила в храмі Дельфійського оракула, іншими словами, Піфагора можна в якійсь мірі вважати нашим характерником. Відомо, що він міг творити чудеса, подібні чудесам Ісуса Христа. Нагадаю випадок, який стався у Піфагора з рибалками.

Якось проходячи повз рибалок пригнічених порожніми сітками, Піфагор зауважив, якщо вони закинуть сітки знову, ті будуть повні риби. Рибалки, звичайно, не повірили йому. Тоді Піфагор запропонував їм спір: Їх сітки будуть повні, якщо рибалки поклянутся викинути назад у море виловлену рибу. Ті прийняли спір. На цей раз всі сітки рвалися від риби. Але здобич довелося повернути морю назад…

spadok.org.ua

Козак-характерник завжди відрізнявся дивакуватим, упертим характером, був “з родзинкою”, захопленим чимось незвичайним (тими ж пошуками скарбів). “Характерниками” в старовину іменували козаків-запорожців, що жили в диких незвіданих краях за дніпровськими порогами. З ними пов’язано безліч таємничих і чудесних історій. Серед них є чимало й таких, в яких йдеться про скарби. Козаки-характерники самі ховали їх (недарма одна з річок у них називалася Скарбною), самі ж вміли знаходити скарби, заховані іншими. Знаходили по вогням, що раптом спалахували перед ними на узбіччях доріг, по туманних клубах над курганами, по зірках, що падали в чорні яри, і ще по безлічі інших прикмет.

Козаки-характерники багато вміли: і рани заговорювати, і мертвих на ноги ставити, і ядра полами жупанів ловити на льоту, і сухими з води виходити, і в мить ока переноситися з одного краю степу в інший. “Запорожці були лицарями і великими характерниками, – згадували про козаків жителі придніпровських сіл. – Куля їх не брала; на Дніпрі, бувало, простелили повсть і йдуть. Катерина хотіла підвести їх під свою владу, а вони не захотіли. Щоби показати силу, кинули повсть на морі, взяли землю в чоботи, горілки в баклаги – і вирушили до Туреччини. Пливуть собі та співають”.

Багато легенд і переказів побутувало в народі про окремих козаків-характерників. Про них чубаті діди розповідали жваво, з подробицями (характерними!), ніби йшлося про їхніх близьких родичів: “На Великому Лузі ще при запорожцях жив химородник Фесько. Його дуже боялися і слухалися козаки. Ось, бувало, лежить чоловік, а він ріже чорну редьку. Як тільки пустить редька білий сік – людині стане погано, як сік почорніє – людина помирає. Він тоді начаклує, що редька вбере в себе сік чорний, а пустить білий – і людина оживає…

Серед характерників були ті, які жили більше ста років на світі. Парадоксальний факт: незважаючи на те, що на Січ не допускалися жінки, вони зустрічалися серед військових магів-характерників. У виявленому нещодавно похованні з восьми характерників були дві жінки.

Відомо, як козак-характерник Іван Богун провів вночі військо через польський табір і жодна собака не загавкала. Щоб себе захистити, козаки захищали свій табір списами, і противник, приймаючи їх за зарості очерету, проходив мимо. Характерники виготовляли “крики”: брали очерети, занурювали їх у воду і віск, потім кричали на них. Віск запам’ятовував крик. Такі очерети розкидали по степу. Наступаючи на них, ворожий кінь кричав, і козак на вахті чув його.

spadok.org.ua

У козацькій медицині характерниками широко використовувалося лікування землею. Землю загортали в павутину, і вона миттєво зупиняла кровотечу. Але в цьому лікуванні теж були свої секрети. Самолікування загрожує зараженням крові. У колишні часи Дике Поле Січі було під енергетичним захистом порогів Дніпра. Вода, проходячи через пороги, несла потужну енергетику, вона очищала козаків. Тепер ці місця залиті Каховським водосховищем, там стоїть Запорізька атомна електростанція, на Нікопольщині відкритим способом видобуваються марганцеві руди. Земля козацтва перетворилася на зону екологічного лиха.

Козацькі медики застосовували фіто- і ароматерапію. Козаки курили лікарські трави в колисках. Наприклад, полин допомагав заспокоїти нерви, покращував гостроту зору. Коли випадала роса, козаки лежали на галявинах, де росли трави. Лікували “водою-залізницею”: брали іржаве залізо, розжарювали його на багатті та опускали у воду. Так виходила вода, яку пили від анемії. Застосовувалося лікування камінням, на них настоювали трави. Використовували і такий рецепт: змішували горілку з порохом і обробляли рани.

У козака-характерника завжди з собою були підкова і люлька. Він знав, як розслабляти і качати м’язи за допомогою підкови. “Щоб вилікувати пораненого, його спочатку звільняли від душ убитих”.

Збираючи по крупицях відомості про козаків-характерників, ми розчищаємо замулені джерела нашого Духу…

Газета “Магія” (Донецьк) № 34 (513), серпень, 2007.

Джерело: UA Modna

 

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Actionteaser.ru — тизерная реклама