ЛЕОНІД ЖАБОТИНСЬКИЙ – ШТАНГІСТ, ЛЕГЕНДА УКРАЇНСЬКОГО СПОРТУ, ЯКИМ ЗАХОПЛЮВАВСЯ ШВАРЦЕНЕГГЕР

0
0

Леонід Жаботинський (1938-2016) – великий український спортсмен-важкоатлет, справжній богатир, людина-легенда, чиє прізвище в Радянському Союзі стало буквально прозивним – ним називали будь-якого силача. Про це пише Файна сторінка із посиланням на Герої України.

А між тим виходець із простої селянської родини на Сумщині був справжнім самородком з народу, чия спортивна біографія і шлях до успіху могли б лягти в основу захоплюючого голлівудського фільму.

Дворазовий олімпійський чемпіон (1964, 1968) з важкої атлетики, чемпіон світу (1964-1966, 1968), чемпіон Європи (1966, 1968), п’ятиразовий чемпіон СРСР (у 1964-1969), автор 19 (!) світових рекордів, заслужений майстер спорту СРСР Леонід Іванович Жаботинський спілкувався з керівниками держав, вінценосними особами, відомими політиками, світовими зірками, але при цьому завжди залишався простою і доступною людиною. Він багато часу присвячував роботі з молоддю, всіляко популяризував спорт, багато займався педагогікою.

Жаботинський являв собою рідкісний тип важкоатлета-інтелектуала, здатного не просто підняти величезну вагу, але і прорахувати стратегію протистояння з суперником, зуміти обійти його за сумою взятих кілограмів. Саме так Леонід Іванович на Олімпіаді в Токіо у 1964 році зумів обійти свого головного конкурента, іншого суперважкоатлета і живу легенду – Юрія Власова.

Український важкоатлет демонстрував на шляху до перемог завидну завзятість і силу волі. Він зумів взяти золото на двох Олімпіадах поспіль, що для важкоатлетів справжня рідкість. До того ж на другі в своєму житті Олімпійські ігри Леонід Іванович приїхав уже досить “віковим” спортсменом, йому було вже 30 років. Крім того, не варто забувати, що Жаботинський зумів повернутися у великий спорт після чотирирічної (!) перерви, викликаної двома складними операціями.

Все своє життя Леонід Жаботинський виступав за українські клуби СКА – Запорізький, Київський, Одеський. У 2012 році Жаботинський заявив у інтерв’ю: “Я – українець, і всі свої перемоги присвятив Україні і тому місту, де я жив і живу в даний час”.

Сумчанин проти харків’янина. Незабутнє змагання українців на токійській Олімпіаді.

“Хто не бачив поєдинку Власова і Жаботинського, то не бачив Олімпіади”, – так писали у 1964 році японські газети, захоплюючись головною подією тих Ігор, чудовим і інтригуючим єдиноборством між двома великими важкоатлетами з радянської України. На думку багатьох експертів і просто любителів спорту, саме протистояння цих двох найсильніших людей планети і стало подією номер один токійської Олімпіади.

На Олімпіаду 1964 року в Японії радянський суператлет Юрій Власов приїхав уже всіма визнаним фаворитом. У харків’янина в послужному списку вже було золото попередніх Ігор у Римі, а також безліч інших престижних нагород, включаючи чемпіонати світу та Європи. За ті п’ять років, що пройшли з моменту стрімкого вторгнення видатного спортсмена в важку атлетику, здавалося, рівних йому просто не залишилося. Власне, і золото Токіо багато експертів однозначно пророкували саме Юрію Власову, не бачачи для нього суперників. Однак прогнозам не судилося збутися, оскільки на токійському помості дорогу непереможному Власову перейшов інший українець – Леонід Жаботинський.

Власов був старший за Жаботинського всього на два роки, але вже мав досвід перемоги на Олімпійських іграх і взагалі вважався спортсменом нового типу – своєрідним генієм у важкій атлетиці. До того моменту харків’янин встиг стати культовим спортсменом не лише в СРСР, а й в усьому світі. Однак Жаботинського не лякала гучна слава суперника, а, навпаки, навіть стимулювала. Тренувати сумчанина взявся Олексій Медведєв – перший радянський важкоатлет, що став чемпіоном світу. Багато хто вважає, що поява у великому спорті Юрія Власова поклало кінець кар’єрі Олексія Медведєва. У всякому разі, вони були старими суперниками, і Медведєв добре знав, як слід протистояти Власову. Він прекрасно вивчив звички, тренувальний режим, слабкі сторони Власова і, звичайно ж, використовував свої знання при підготовці Жаботинського. Обидва, і спортсмен, і тренер, пристрасно бажали перемогти визнаного чемпіона, тому розробили чітку стратегію боротьби і жорстко їй слідували.

До моменту старту Олімпійських ігор 1964 року суперництво Власова і Жаботинського вже йшло повним ходом. У березні 1964 року Леонід Іванович зміг встановити світові рекорди в ривку, поштовху та за сумою, відібравши їх у Власова. До жовтня Юрій Петрович зміг їх повернути, і ось в Токіо вирішувалося доленосне питання: хто з них штангіст № 1.

Зал “Сібуя”, де проходили змагання з важкої атлетики, перебував у справжній облозі. Його місткість становила 3 тисячі людей, проте бажаючих подивитися битву гігантів виявилося в кілька разів більше. У всьому світі глядачі припали до телеекранів, спостерігаючи за змаганням. Жаботинський мав більшу власну вагу (154,4 кг проти 136,4 кг), тому в разі рівних результатів перевагу отримував Власов. Всього ж реальних претендентів на перемогу в найпрестижнішій важкій вазі було четверо: американці Норберт Шеманські (йому на той момент виповнилося (!) 40 років) і Гері Губнер, а також два радянських спортсмена – Леонід Жаботинський і Юрій Власов. З самого початку змагання атлети зі США стали відставати: Губнер взяв 175 кг, досвідчений Шеманьскі – 180 кг. Жаботинський же з другої спроби підняв 187,5 кг, зате Власов вже почав з цієї ваги, а закінчив, встановивши новий світовий рекорд у 197,5 кг. Таким чином, за золото стали боротися два українця, хоча всім присутнім було зрозуміло, що Юрій Власов на голову сильніший за свого суперника. Ось тут і знадобилася хитра стратегія Жаботинського і Медведєва.

Виходило так, що жим Власов виграв у Жаботинського начисто, обігнавши на цілих 10 кілограмів (197,5 проти 187,5). У ривку Власов взяв 162,5 кг, а Жаботинський – 167,5 кг. Для всіх спостерігачів тоді залишилося загадкою, чому харків’янин впорався з цією нескладною для себе вагою лише з третьої спроби. Власов і сам хотів довести всім і собі, що це прикре непорозуміння, і попросив додатковий підхід, який вже не впливав на залік. Він тоді з легкістю взяв 172,5 кг, встановивши новий світовий рекорд і витративши на це так необхідні йому сили. Таким чином, сумарний розрив в результатах двох фаворитів скоротився до 5 кг. Однак з урахуванням того, що Леонід Іванович був важчий, йому слід було відвоювати більше, ніж 5 кг. Залишалося остання вправа – поштовх штанги.

Перед початком змагання Юрій Петрович почувався впевненим, як ніколи, Жаботинський ж, навпаки, всіляко вдавав, що здався і відмовляється від боротьби. Нібито, стоячи за сценою, Леонід Іванович сказав Власову: “Зробимо по одному підходу на 200 для заліку – і фініш!”. Але чемпіон римської Олімпіади не погодився, він планував йти зі спорту і хотів це зробити на хвилі успіху. Жаботинський продовжував в тому ж дусі, він ще більше приспав пильність суперника, знизивши замовлену вагу з 205 до 200 кг. “Всім своїм виглядом я демонстрував, що відмовляюся від боротьби за золото, і навіть знизив початкову вагу. Власов, відчувши себе господарем помосту, кинувся підкорювати рекорди і… зрізався”, – так потім в інтерв’ю згадував той драматичний фінал Л. Жаботинський.

Сумчанин підняв свої 200 кг з першої спроби, його натхненний суперник, який вже вважав себе дворазовим чемпіоном Олімпійських ігор, взяв 205 кг, потім – 210 кг. З третьої хотів встановити новий світовий рекорд, замовивши 217,5 кг, і не потягнув. Жаботинський ж у свій другий підхід також вирішив підняти вже встановлені 217,5 кг і навіть не зміг відірвати штангу від підлоги. Всі розуміли, що з узятими 210 кг Власов вже чемпіон. І раптом сталося зовсім несподіване, незрозуміле, таке, що взагалі важко піддається аналізу. Ось як писала про це газета “Радянський спорт”: “Залишається чергова спроба Жаботинського, тепер уже остання. Для Власова – чистісінької води авантюра. Жаботинський з гарчанням скидає плед. Власов бачив, як він переглянувся з Медведєвим, як рвонувся до сходів – всього п’ять сходинок на сцену. Щось в його жестах, поведінці насторожило. Власов з тривогою вп’явся поглядом в штангу. Вона у нього на грудях! Він встає! Штанга на витягнутих руках!! І крик Медведєва: “Він же олімпійський чемпіон!”. Сам же Власов так згодом описував свої враження від несподіваного перетворення свого конкурента: “Я йшов з помосту спустошений боротьбою, трохи розсерджений, але в загальному задоволений. Назустріч піднімався Жаботинський. І потім сталося те, чого я не очікував. Він взяв вагу, яка відразу вивела його на перше місце. Звідки ця зміна? Звідки цей вибух сили?.. Як я прогледів цю зміну? Однак у мене вже не було підходів для відповіді”.

Так в чесній і повній справжнього спортивного напруження боротьбі Леонід Жаботинський завоював своє перше олімпійське золото.

Біографія Леоніда Жаботинського.

28 січня 1938 року – Леонід Іванович Жаботинський народився в с. Успенка Краснопільського району Харківської (зараз Сумської) області.

1941 р. – переїхав з батьками до Харкова.

1941-1943 рр. – пережив нацистську окупацію Харкова.

1952 р. – пішов працювати на Харківський тракторний завод. Став займатися в секції важкої атлетики під керівництвом тренера М. П. Світличного.

1957 р. – займає третє місце на чемпіонаті УРСР з важкої атлетики. Вступив до Харківського державного педагогічного інституту.

1958 р. – отримує звання майстер спорту.

1961 р. – бере срібло на першості СРСР в Дніпропетровську.

1963 р. – стає чемпіоном СРСР, встановлює світовий рекорд (165 кг в ривку) і займає третє місце на чемпіонаті світу в Стокгольмі.

1964 р. – перемагає на Олімпійських іграх в Токіо. Встановлює олімпійські рекорди в сумі триборства, в поштовху та ривку. Отримує звання “Заслужений майстер спорту” і “Суддя міжнародної категорії”. Стає членом КПРС.

1968 р. – бере золото на Олімпійських іграх в Мехіко з відривом від срібного призера в сумі триборства на 17,5 кг. Повторив свій токійський успіх – 572,5 кг в трьох видах змагань.

1969 р. – переніс складну операцію з видалення каменя з нирки.

1973 р. – зумів повернутися у великий спорт. Виграє Кубок СРСР і встановлює світовий рекорд – 183,5 кг в ривку.

1974 р. – внаслідок перенесення ще двох складних операцій (перитоніт черевної порожнини і травма коліна) змушений піти з великого спорту і перейти на тренерську роботу. Був тренером збірної Збройних сил, начальником відділу єдиноборств спорткомітету МО СРСР.

1987-1991 рр. – служив військовим радником на Мадагаскарі.

1991 г. – звільнився в запас у званні полковника.

1990-ті рр. – працює в Московському торговому інституті. Отримує звання доцента, потім – професора.

1996 р. – проректор з виховної роботи Московського інституту підприємництва і права.

2000-ті рр. – переїхав до Запоріжжя, в якому тренувався більшу частину своєї спортивної кар’єри. Був депутатом міської ради Запоріжжя.

В ніч з 13 на 14 січня 2016 р. Леонід Іванович Жаботинський у віці 77 років помер. Похований на Першотравневому кладовищі міста Запоріжжя.

Цікаві факти з життя Жаботинського.

Для важкоатлета у Леоніда Івановича був дуже високий зріст – 194 см. При вазі у 154 кг (на токійській Олімпіаді) він виглядав справжнім гігантом. Безумовно, його виступи привертали не лише спортивним напруженням, але ще і небувалою видовищністю.

І Жаботинського, і Власова можна вважати вихованцями харківської школи важкої атлетики. Хоч обидва чемпіона і народилися не в Харкові (перший – в Сумській області, а другий – в Донецькій), вони тренувалися і відбулися як великі спортсмени саме в Харкові.

У кар’єрі великого спортсмена був епізод, який можна назвати дипломатичним скандалом. На церемонії закриття Олімпійських ігор в Токіо Жаботинському доручили нести радянський прапор. Згідно з протоколом, всі лідери делегацій мали схилити прапори своїх країн перед японським імператором. Однак Жаботинський весь час тримав прапор на витягнутій руці. Радянські чиновники не оцінили патріотичний вчинок спортсмена. Після повернення з Олімпіади замість ордена Леніна йому вручили нагороду нижче за рангом.

Коли у 1965 році український атлет-важковаговик Леонід Жаботинський виступав на спортивному турнірі у Відні, до нього підійшов місцевий 17-річний юнак і взяв автограф. Ним виявився Арнольд Шварценеггер, в майбутньому багаторазовий чемпіон з культуризму, який неодноразово удостоювався титулу “Містер Олімпія”. Леонід Іванович, на відміну від австрійця, не запам’ятав цієї зустрічі і був дуже здивований, коли у 2004 році отримав телеграму із запрошенням приїхати до нього в гості від губернатора американського штату Каліфорнія, всесвітньо відомої голлівудської зірки Арнольда Шварценеггера. Той, коли спортсмени зустрілися, власне, і розповів Жаботинському про цей давній випадок у Відні і висловив своє щире захоплення успіхами українського важкоатлета.

Історична пам’ять про Леоніда Жаботинського.

Великий спортсмен є почесним жителем міст Запоріжжя і Суец.

Старший син Жаботинського Руслан написав книгу про легендарного спортсмена “Мій батько – Леонід Жаботинський”.