Маючи трьох дітей, вона в будинку для людей похилого віку. В неї сьогодні День народження. а поруч навіть сусідки по кімнаті немає. Але кажуть, що під Новий рік дива трапляються

0
450

Зінаїда Федорівна ніяк не могла уявити собі самотню старість. Адже вона виростила трьох дітей. Які, здавалося, були завжди готові бути поруч і не дали б матір в образу. Однак доля її притягла до стін старого будинку.

Колись її життя вирувало. Вона встигала працювати, займатися господарством і ростити трьох дітей. Але, як показав час, вона упустила можливість правильно виховати своїх дітей, хоч так старалася догодити їм. Джерело

Діти виросли, і у кожного тепер були свої турботи, не до матері їм було. Міша, старший син раз на рік відправляв матері листівку, а іноді в особливих випадках дзвонив їй. Не бачив він маму 10 років.

Рік за роком йшов сніг, жінка тихо сиділа біля вікна і плакала.

Зінаїда Федорівна спостерігала за тим, як сусіди з дітьми весело тягали додому ялинку та іграшки, готувалися до новорічного святкування, і згадувала себе в молоді роки, коли також бурхливо готувалася з дітьми до зустрічі Нового року.

А тепер вона в будинку для людей похилого віку. В неї сьогодні День народження. Але навіть сусідки по кімнаті поруч немає, вона пішла до когось на зустріч. Вона думала про те, що навіть їй вже набридла своїми сльозами … Раптом в двері хтось постукав.

– Хто там? – промовила жінка.

Увійшли кілька стареньких тіток з начолі з сусідкою по кімнаті, Ганною Михайлівною.

– З Днем народження! Тобі міцного здоров’я! – кричали всі хором і подарували тепленькі в’язані шкарпетки.

– Дівчата, мої хороші … Я зовсім не очікувала. Ну Ань, ти бути сказала мені, що ви таке готуєте!

– Ми хотіли зробити тобі сюрприз! – весело промовила Ганна Михайлівна.

– Ой, сідайте всі сюди! Зараз чаю нам поставлю, тортик ракуштуємо! – відразу ж пожвавішала жінка і немов знову засяяла.

Ці посиденьки були в житті Зінаїди Федорівни найтеплішими і щирими. Сиділи довго, згадали пісні з молодих років, потанцювати, пожартували, поплакали, згадуючи своїх подруг і чоловіків, яких давно немає в живих.

Зінаїда пішла спати дуже пізно. Раптом в кімнаті чується:

– Мамочко, мамуля, вітаю!

Жінка стала посміхатися уві сні. Вона бачила свого синочка, який вже був дорослим чоловіком.

– Мамо! Вона хворіє, чому не відкриває очі? – питав він у працівниці.

– Ні, вони всю ніч святкували з подругами.

Мати відкрила очі і від несподіваної зустрічі зіскочила з ліжка.

– Значить, це все-таки не сон? – розплакалася жінка.

– Ні, мамо, це не сон. Мама, чому ти мені говорила, що мої сестри запроторили тебе в цей будинок для людей похилого віку?

– У мене все нормально, синку. Вчора подруги мої мене привітали з Днем ​​народження, і Новий рік відзначили … – сумно промовила мати.

– У мене мало часу, мам, збирай речі. У нас квиток!

– Як, куди, сину мій? – здивувалася Зінаїда.

– Їдемо до мене додому мама. Моя дружина дуже хороша, ти її полюбиш, та й онуки твої чекають зустрічі з тобою!

– Мишко мій, я не очікувала … – бабуся заплакала і стала витирати сльози своїми грубуватими і зморшкуватими руками.

– Мамо, збирай речі … – на повному серйозі повторив чоловік.

Гнна Михайлова спостерігала за цим, намагаючись заховати свої сльози.

– Збирайся, Зіно, що гаєшся! Син чекає! – промовила вона, намагаючись приховати свій смуток і печаль.

Це схоже на те, коли з дитячого будинку за кимось приходять нові батьки, а інші діти дивляться на нього з якоюсь заздрістю і мріють опинитися на його місці …

– Так, Анно, мій син просто золотце! Весь в свого батька … – гордо промовила Зінаїда Федорівна і пішла збирати речі.

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Loading...
-->