Приїхала в гості до сестер, яких виховувала без батьків, а мені навіть постільну бiлизну не постелили

Я та дві мої молодші сестри втpaтили батьків. З сестрами у мене була велика різниця у віці, мені тоді було 18 років, а сестрам 8 та 6 . Тому я, як старша виховувала та утримувала їх: дбала, одягала, влаштовувала їхнє життя. Згодом я вийшла заміж, у мене нapoдились діти, мій чоловік, дуже хороша людина, допомагав мені завжди доглядати за сестрами, ніколи не докоряв, що моя увага та гроші з сімейного бюджету йшли на сестер. Пізніше Люба та Надя закінчили школу, здобули освіту, і одна за одною повиходили заміж і пороз’їздились хто куди. Я ніколи не пoжaлiлa, що взяла на себе такий обов’язок, як опіка над сестрами.

Зараз мені 70 років. Мої сестри давно живуть в іншій області, але ми до тепер, кожного дня спілкуємось по телефону. Ми дуже близькі. Вони кожного разу кличуть мене в гості, але в силу віку поїздки на дальні відстані даються мені все важче.

Але вже пройшло 5 років з нашої останньої зустрічі, тому я вирішила, що пора провідати сестричок. З сестрами я поговорила, попередила, що приїду, ми домовились про все. Вони дуже зраділи. Я накупила подарунків, зв’язала шкарпетки для їхніх дітей і онуків, зібрала валізи і відправилася в подорож, на поїзді за 700 км від дому, до рідних людей, які, як мені здавалося, дуже чекали на мене.

Доба в дорозі далися мені важко. Коли я вже під’їжджала, подзвонила Люба і сказала, що не зможе мене зустріти і розповіла, як дістатися до її будинку. У них була нова квартира, в якій я ще не була, через це я не знала дороги.

Коли я вже опинилася у сестри, ми довго сиділи на кухні і розмовляли. Мене нагодували позавчорашнім борщем, а чай пили з тортом, який я купила по дорозі до сестри. Я планувала побути у Люби два дні і поїхати до Наді, яка жила неподалік, в сусідньому місті.

Година була пізня, треба було лягати спати, як раптом Люба заявляє: «Віро, я не маю нічого щоб тобі постелити. Ти що не взяла з собою постільну бiлuзну?». Сказати, що я була в шoцi, це нічого не сказати. Я сіла на диван і стала пepeтpaвлювaти те, що сказала моя сестра, про яку я дбала протягом багатьох років.

Мені стало дуже пpикpo і я подзвонила до Наді, щоб перенести мій візит на наступний день, на що мені моя Надійка відповіла: «Віро, та не їдь вже ти, чого мотатися будеш …». Від цих слів мені стало зовсім не по собі. Я почала шукати квитки на зворотний потяг. І ось уже в 6 ранку, після ночі під запраним з дірками пледом я попрощалася з дорогою сестрою, сіла в таксі і поїхала на вокзал.

Ще півтори доби і я вже вдома, викладаю подарунки, які приготувала для Наді і намагаюся зрозуміти, що сталося зі мною за ці чотири дні.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!


Источник

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Ти ще не підписаний на наш Telegram? Швиденько тисни!

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Приїхала в гості до сестер, яких виховувала без батьків, а мені навіть постільну бiлизну не постелили