Аліна мешкала у триповерховому будинку неподалік моря, цілими днями валялася на ліжку, гортаючи глянцеві журнали та перемикаючи канали телевізора. Столовими ложками поїдала червону ікру, запиваючи вишуканими коктейлями. Дівчина шопінгувала разом із персональним водієм, відвідувала з Віталієм усі культурні заходи, вечеряла в найдорожчих ресторанах. «Казка, а не життя», — заздрила сама собі Аліна. Та все хороше коли-небудь закінчується

— Нічого ти не розумієш, Любо, — тлумачила Аліна подрузі. — Твій Владислав бідний, аж синій. Що в нього вдома твориться? Ні кола ні двора… Батьки копійку до копійки складають. А старший брат твого нареченого знаєш який гострий на язик?!

— Досить, Аліно! Я, звичайно, рада за тебе і твого високоповажного Віталія, з кишень якого випадають долари та євро, але в кожного своє щастя. Хтось бачить його в коханні, хтось — у грошах.

— Наївна ти, Любо! Кохання пройде, а кусень хліба треба буде за щось купити. Їздити на відпочинок, купувати брендові шмотки, зупинятися в престижних і вишуканих готелях… Ех, от це — життя. А ти про якесь кохання верзеш.

При кожній зустрічі подруг між ними точилися такі суперечки. Люба — дівчина спокійної вдачі, намагалася їх уникати, але Аліна втлумачувала їй у голову своє.

…Минуло півроку. У житті обох подруг відбулася найбажаніша подія — весілля. Але в кожної це свято пройшло по-різному. Аліна з Віталієм поїхали святкувати своє весілля у Францію. Дівчина покликала всіх родичів, друзів, знайомих, які за кошти нареченого відправилися пізнавати нову країну й розділити щастя з молодими. А Люба з Владиславом обмежилися простим розписом у РАГСі. Запросили найближчих родичів, сусідів і відсвяткували весілля в затишному кафе.

Спершу Аліна біля свого чоловіка-багатія жила, наче вареник у маслі. Мешкала у триповерховому будинку неподалік моря, цілими днями валялася на ліжку, гортаючи глянцеві журнали та перемикаючи канали телевізора. Столовими ложками поїдала червону ікру, запиваючи вишуканими коктейлями. Дівчина шопінгувала разом із персональним водієм, відвідувала з Віталієм усі культурні заходи, вечеряла в найдорожчих ресторанах. «Казка, а не життя», — заздрила сама собі Аліна. Та все хороше коли-небудь закінчується…

Віталій почав пізно приходити додому, не дарував коштовних подарунків, згодом взагалі перестав давати гроші.

— Так більше продовжуватися не може! — якось вигукнула Аліна. — Що ти собі дозволяєш?! Дітей він хоче! Я тобі не “велика мамочка”, щоб потім із розтяжками ходити. Ось знайдеш собі і…

Віталій зловив руку Аліни й сказав:

— Шукати мені нікого не потрібно. Я вже знайшов.

Аліна розгублено глянула на Віталія.

— Даю тобі півгодини, щоб ти зібрала всі свої шмотки і назавжди покинула цей дім, — продовжив чоловік. — І розлучення я вже оформив, тож не хвилюйся.

Отямившись, Аліна почала просити, зізнаватися в коханні. Але чоловік не вірив жодному її слову.

— Геть! — твердо сказав Віталій.

Дівчина не знаходила собі місця і не добирала слів вже про колишнього чоловіка. Казка закінчилася. Аліна, не маючи ні копійки за душею, влаштувалася прибиральницею в домі бізнесменів. Але пропрацювала недовго. Звільнили, бо робітниця з неї ніяка.

Люба з Владиславом зажили по-іншому. Закінчивши навчання, наполеглива й розумна дівчина отримала гарну роботу у столиці. Владислав теж згодом прилаштувався там. Батьки молодої пари подалися за кордон. Спершу було нелегко, але тепер у Люби та Владислава своя квартира в Києві, престижна робота і двоє діток.

За матеріалами – “Вільне Життя”.

Автор – Соломія СТРИЖИБОВТ. с. Королівка Борщівського району..

Фото ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Оцініть статтю:
BBCcCNN
Аліна мешкала у триповерховому будинку неподалік моря, цілими днями валялася на ліжку, гортаючи глянцеві журнали та перемикаючи канали телевізора. Столовими ложками поїдала червону ікру, запиваючи вишуканими коктейлями. Дівчина шопінгувала разом із персональним водієм, відвідувала з Віталієм усі культурні заходи, вечеряла в найдорожчих ресторанах. «Казка, а не життя», — заздрила сама собі Аліна. Та все хороше коли-небудь закінчується