Батьки і всі родичі три місяці вмовляли Олю відсвяткувати весілля “як годиться”, а в сам урочистий день все пішло не за планом. Вже чотири роки минуло, а ми досі забути цього не можемо

– Красиве.

Оля хвалилася обручкою перед мамою, а я сидів і спостерігав за реакцією моїх майбутніх родичів.

– Мені Антон пропозицію зробив!

Ні, ми вже давно не тримали в таємниці, що живемо разом і її батьки розуміли, що ми одружимося і були «за», ну або як мінімум не дуже проти. Але думати про це у віддаленому майбутньому це одне, а коли тобі це майбутнє під ніс тикають в вигляді обручки, це зовсім інше.

– Молодці, давно пора, з датою вирішили? Потрібно сказати буде всім заздалегідь, місце знайти.

– Я взагалі думала, що ми просто розпишемось, посидимо з друзями і близькими в кафе де-небудь.

Погляд Олиного тата упав спочатку на мене, всією своєю мімікою показую, що я тут ні до чого, потім на Олю: – Я так розумію, весілля не буде?

– Того, яке ви уявляєте, напевно, ні.

– Олю, я свою дочку не на смітнику знайшов, давай зробимо все як годиться, це всього раз в житті буває.

І почалися довгі місяці вмовляння Олі на весілля, підключилися практично всі, її батьки, бабусі, дядьки й тітки, мої мама і тато і я намагається знайти компроміс між бажаннями моєї майбутньої дружини і ордою наших родичів. Через три місяці умовлянь, безлічі аргументів «за» і «проти», Оля погодилася на офіційне весілля, але з деякими поправочками, у нас не буде свідків, жодного викупу і її ніхто не краде.

Мені такі поправки були до душі, правда, родичі при кожній зустрічі повторювали як заведені: «У сенсі без свідків?! Як без викупу?!»

Підготовка до цього урочистого дня для мене пройшла непомітно, купив обручки, подивився кафе, схвалив виїзну реєстрацію, а ось Ольга як заведена намагалася продумати кожну дрібницю. В її голові був намальований план в докладних деталях, найменший відступ від якого загрожував карою. І природно в день весілля все пішло шкереберть.

Виїзна реєстрація проходила під відкритим небом, поки дівчина зачитувала нам текст про «згодні, не згодні», який тривав близько двадцяти хвилин, наших гостей поливав дощ, що закінчився відразу після цієї промови. Парасольок для гостей, які нам обіцяли організатори, не виявилося і всі намокли до нитки.

Весь час поки ми гуляли по місту, дощ то починався, то закінчувався, заганяючи нас в машини і заважаючи працювати фотографу. Піднявши настрій шампанським, ми з Ольгою цей дощ приписали до подарунка природи і вирушили з гостями в кафе. Ближче до кінця вечора ці самі гості не втрималися і поцупили наречену, поки я з ними домовлявся, в кафе скандалом вибухнула ведуча, у якої крадіжка нареченої була не запланована. І замість того щоб викуповувати наречену я вмовляв ведучу не займатися дурницями, залишитися і закінчити захід.

Але найбільш феєричне сталося через кілька днів після торжества, коли ми отримали фотографії. Під час дощу на об’єктив фотографа потрапило кілька крапель, які він не прибрав, і всі фото були запороті, а під час звернення наших гостей до майбутньої дитини, він просто забув перемкнутися в режим відео.

Через чотири роки після весілля, ця тема в нашій родині продовжує бути закритою, і викликає у подружжя хвилю негативу. З усього весільного безумства для нас залишився тільки один теплий і пам’ятний момент, коли за день до офіційного торжества з родичами і білою сукнею, ми стояли в тісній комірчині забитій шафами і запорошеними теками, а працівник РАЦСу зачитував нам текст клятви. І ось тоді ми були дійсно щасливі, в джинсах, в футболках, без зачісок і зайвого нальоту урочистості, справжні і закохані одне в одного.

PS Не довіряйте фото весілля друзям, покарати їх за криві руки не вийти.

Оцініть статтю:
BBCcCNN
Батьки і всі родичі три місяці вмовляли Олю відсвяткувати весілля “як годиться”, а в сам урочистий день все пішло не за планом. Вже чотири роки минуло, а ми досі забути цього не можемо