Брат зателефонував і повідомив, що наша мама занедужала і за нею потрібен догляд. – Ти в декреті сидиш, ось і переїжджай до мами знову, доглядай

Різне

Так вийшло, що мене батьки завжди любили менше, ніж мого старшого брата. Вадим був старшим за мене на 8 років і був улюбленцем усієї родини, мої батьки його просто обожнювали:

– Вадим – наша гордість, наш спадкоємець, – з гордістю повторювала мама.

Про мене ж завжди говорили, що мене народили, щоб в старості було кому склянку води подати. Мама мені завжди повторювала: – Дівчатка повинні доглядати на старості батьків, Вадима чекає велике майбутнє, а ти з нами вдома залишишся. Коли я була ще маленькою, я не розуміла суті подібних перспектив. Але з роками ставало образливіше.

Четвірка з фізики брата сприймалася мало не як Нобелівська премія, а мій щоденник в одними п’ятірками – як само собою зрозуміле. Брат в університет на бюджетне місце не поступив, батьки зробили все, аби дати первістку освіту за гроші. Тато влаштувався таксувати вечорами і на вихідних, але незабаром батька не стало.

А потім у Вадима виникли проблеми з працевлаштуванням, брат працював по 3-4 місяці і його просили на вихід, «за власним бажанням». Значить знайшлися бажаючі по блату на місце мого синочка, – резюмувала мама.

Я закінчила школу і поступила в університет на бюджет, а через півроку брат одружився. Радості моєї мами не було меж: тепер улюблений син забезпечить її онуками. Після весілля молоді жили у нас. А мені довелося перебратися на кухню. Неприємно було спостерігати, як мама розстеляється перед невісткою, виконуючи її примхи.

Мама вважала, що догоджаючи невістці, вона догоджає в першу чергу своєму синочкові. – Якщо Мариночка буде на мене ображатися, то і Вадим буде жити погано. Він же її любить. Вони ж сім’я.

А ще через рік не стало татової мами. Звичайно, за заповітом вона залишила свою однокімнатну квартиру своєму улюбленому онукові! Він же гордість родини і спадкоємець. Але молоді в бабусину квартиру жити не пішли. Мама тут же придумала, що це ми з нею підемо в бабусину однокімнатну, а молодятам залишимо нашу двокімнатну квартиру.

– У них же діти підуть, як вони з дітьми в одній кімнаті будуть жити?

Закінчивши університет, я теж зібралася заміж. У чоловіка теж не було житла, то ж ми пішли на знімну квартиру. З дитиною ми вирішили почекати.

А у Вадима підростав син, названий в честь батька – Вадимом. Невістка сиділа в декреті, а мама норовила у нас з чоловіком зайняти грошей, постійно повторювала, що Вадиму важко, Мариночка не працює, а він заробляє мало, треба внука ростити, а з моєї пенсії не розженешся. А з наших зарплат, які йдуть на оплату знімання розженешся?

Але мама Марині обіцяла допомагати, а то ж кине вона Вадима і синочок залишиться сам. Мій чоловік часом давав грошей тещі, але вже і внуку виповнилося 5 років, а Марина все не поспішала виходити на роботу і чоловік сказав: – Теща не говорила нічого на рахунок того, що тебе народили, щоб забезпечувати життя старшого брата? Ні? Ну і чудово. Припиняємо спонсорувати твого братика. Будемо збирати на своє житло.

За цей демарш мама з нами не спілкувалася 3 роки. За цей час ми взяли квартиру в кредит, а я народила доньку. Коли дівчинці було пів року подзвонив брат і повідомив, що наша мама в лікарні, а коли її випишуть, за нею потрібен буде догляд. – Ти в декреті сидиш, ось і переїжджай до мами знову, доглядай, – сказав мені брат. – Для моєї Марини наша мама чужа людина, не буде ж вона їй підгузки міняти. А ти дочка, ти і повинна.

Варіантів у нас не було, ми з чоловіком вирішили взяти маму до нас. При цьому мама зізналася, що Вадим в лікарню привозив нотаріуса для оформлення заповіту. – Звичайно, двокімнатну квартиру я залишила синові, а як інакше? Він же спадкоємець, та й Мариночка могла образитися. У тебе є чоловік, він тебе забезпечить. А Вадим обіцяв з тобою поділитися. У нього ж ще бабусина квартира у власності.

Мама повільно, але одужувала. Через 8 місяців вона сказала, що хоче переїхати додому, а я зможу пару раз в тиждень приїжджати і допомагати їй. Але виявилося, що переїжджати їй нікуди.

– Це моя квартира була, – заявив брат, – я її продав, мама все одно з тобою жила!

На виручені гроші брат купив дві машини: собі і Марині, а ще шубу дружині. Решту суми просто витратили на дрібниці.

І тут я не витримала: – Мамо, ти повертаєшся в свою квартиру. Так, ту саму, де живе брат з сім’єю. Заповіт – не дарча, тобі є, де жити. Ні, у мене ти жити не будеш. Ти сама розпорядилася своєю власністю, дай і мені з чоловіком розпорядитися своєю.

Мама була в розпачі: – Але Вадим з Мариною образяться, вони звикли жити самі.

Все було, як завжди. Мої бажання маму не цікавили. Але я була непохитна. Маму ми перевезли в її квартиру. Марина зустріла нас непривітно, а брат сказав:

– Тебе народжували, щоб ти доглядала в старості за батьками, чому мама повинна жити у мене?

– Не забувайся братику, не у тебе, а у себе, – відповіла я. – Ти сам все для цього зробив. Продав бабусину квартиру, грошей хотілося. Досить будувати щастя за мій рахунок. Мені з спадщини ні копійки не дістанеться, а таке ставлення до себе, я більше не потерплю.

Мама іноді телефонувала і скаржилася на Марину. Але вона сама отримала те, що хотіла. Чоловік порадив тещі: – Змініть заповіт, порвіть на їхніх очах, от тоді може вони і зміняться.

Так мама і зробила, тепер Вадим з Мариною стали знову до неї ставитися по-людськи, а мене вони в себе бачити не бажають. Але то нічого. Я ні від кого нічого не чекала. Все, що ми маємо, заробляємо самі.

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN