Через два дні ми знову зустрілися. Влад сказав, що передумав одружуватися. Що ми один одному зовсім не підходимо. Що він не хоче орендувати квартиру. Не хоче собаку. Не хоче ходити до церкви на Великдень та інші свята без мене. Хоче весілля і вінчання в церкві. А ще два дні тому він готовий був заприсягтися, що кохатиме мене вічно

Різне

Ми зустрічалися вже більше року, коли Владик зважився мені зробити пропозицію. Я, звичайно ж, погодилася. Але перш ніж піти в РАЦС, вирішила з ним обговорити наше майбутнє життя. Так би мовити на березі. Поки ще є час подумати.

– Як ти собі уявляєш наше майбутнє життя?

– Як-як, як у всіх. Спочатку поживемо з моїми батьками, підзбираємо грошей. Потім вступимо у пайову участь на квартиру. З дітьми поспішати не будемо. У нас ще час є. Адже так? Років у 30-ть дитину задумаємо. Потім через кілька років, можливо, про другу подумаємо.

– А далі?

– А далі? Жити будемо потихеньку. Можливо, машину кращу купимо.

– А як ми будемо ділити домашні обов’язки?

– А навіщо їх ділити? Я по дому допомагати буду. Сміття виносити. Пилососити буду. У магазин будемо разом ходити.

– І це все?

– А що ти ще хочеш, щоб я робив? Просто скажи.

– Ну, там, речі свої прав. Їсти будемо по черзі готувати. Або той, хто з роботи буде раніше повертатися. Ми ж обоє дорослі. Значить, кожен повинен про себе самостійно піклуватися. У дрібницях хоча б. І посуд митимемо по черзі. Як думаєш?

– Давай спочатку одружимося, а потім розберемося, хто що робитиме?

– Нє, я хочу заздалегідь все обговорити, щоб потім зайвий раз не злитися один на одного. І жити з твоїми батьками я не хочу.

– Можемо з твоєю мамою пожити.

– Ні, ми дорослі, сам сказав. Можемо квартиру орендувати. Навіщо нам з батьками жити? Під їхню дудку танцювати. Це не цікаво. Ні друзів привести. Ні келих ввечері в п’ятницю випити. Ні вихованця завести. Я хочу свій куточок.

– А як же ми тоді будемо на квартиру збирати?

– А нас ніхто в шию не гонить, якщо що. Згодом будемо відкладати. Тим більше у нас не так дорого коштує оренда житла. Сам знаєш. І я працюю. І ти працюєш.

– А коли в при надії будеш у відпустку підеш? Я ж сам не витягну.

– Так до того ще років 5. Сам сказав, що раніше ніж 30 про дітей думати не будемо. Чого зараз переживати з цього приводу. Так хоч жити будемо самостійно. Що тобі батьки?

– А чим вони тобі не догодили? У них квартира трикімнатна. Всім місця вистачить.

– Ось нехай і живуть самі. Вони вже люди дорослі. Їм може теж тиші хочеться. А тут ми зі своїми тарганами. Та й не хочу я з батьками жити. Свободи хочу. Щоб робити, що ми захочемо, а не що нам дозволять. І щоб під ковдру до нас не заглядали.

– Ти ж навіть не пробувала. Навіщо так відразу відмовлятися?

– Владе, я тобі прямим текстом кажу. Почуй, будь ласка. Я не хочу жити з батьками. Я хочу жити тільки з тобою. Я ж за тебе заміж збираюся.

– Але ж з ними легше буде. Тобі не доведеться часто готувати. І по дому теж простіше, коли дві господині.

– Ні, милий, не простіше. Я хочу бути єдиною господинею. Чи ти боїшся, що доведеться щось по дому робити? А якщо мама під боком, то можна і на дивані ввечері полежати?

– Просто я звик жити з батьками. Вони у мене хороші. Ну, та нехай. Орендувати, то орендувати. А де ти думаєш шукати квартиру?

– Ну не знаю. Ти за кермом, тому краще ближче до мого салону, щоб я недовго до роботи тупала.

– Та я на іншому кінці міста буду працювати. Це ж не справедливо.

– Не на іншому кінці. До тебе їхати не так далеко. Сам знаєш. Ти у машинку стрибнув. І за 15 хвилин доїхав до роботи. Адже так?

– Та машину ж заправляти щодня потрібно. І дороги у нас не дуже. Ремонтувати частіше.

– Тобто я можу і на автобусі доїхати? А навіщо тоді машина? Давай я права отримаю? Тоді я буду на машині на роботу їздити. І заправляти буду.

– Ні, маленька, ти тоді спочатку машину купи. Я тобі свого не довірю. Ти ж право і ліво плутаєш досі.

– Ну, тоді давай ти і будеш на машині на роботу їздити. Добре?

– Гаразд, ще подумаємо. Поспішати нікуди.

– А що ти на рахунок домашніх тварин думаєш. Заведемо?

– Ти кішку хочеш?

– Ні, хочу собачку маленьку. Я ж не люблю котів, забув?

– А я люблю. Від собак шуму багато. І за ними доглядати потрібно вміти. І вигулювати щодня.

– Та я вмію. У мене ж раніше лабрадор був, коли я в школі вчилася. Я його любила. Але для орендованї квартири велику собаку не можна. А ось бівер-йорка або міні терьєрчика можна.

– Ти бачила, скільки вони коштують? Це ж скільки грошей за собаку!

– У мене родичі є, які займаються, вони недорого віддадуть. А швидше за все, подарують. Рідня все-таки. Нам же не для виставки. А для любові.

– Ну не знаю. Я не дуже люблю собак.

– Повір, ти їх любиш. Вони набагато кращі від кішок. Вони вірні, добрі і віддані. А ще дуже веселі. І гуляти будемо частіше.

– Гаразд, про це ми ще поговоримо. Що тебе ще цікавить?

– Як ми будемо сімейний бюджет вести?

– Ти хочеш сама всім завідувати?

– Не обов’язково, просто хочу знати, скільки ми будемо готові витрачати, а скільки на квартиру відкладати. Скільки на весілля витратимо і будемо взагалі весілля робити?

– Звичайно ж, будемо. Мені батьки не пробачать, якщо весілля не буде.

– А я ось проти весілля. Ось навіщо воно нам потрібне? Стільки грошей викинути. Батьки ж за нього платити не будуть. Чи будуть?

Ні, звичайно ж, не будуть. Я думав гроші позичити. А потім з подарованих віддати.

– І навіщо? Те на те і вийде. А можливо, і ні. Зараз багато не дарують. І багатих родичів у нас немає. А батьки і так можуть щось подарувати, якщо захочуть. Стільки метушні через це весілля. Взагалі не бачу сенсу. Підемо в РАЦС, подамо заяву, прийдемо у потрібний день. І розпишемось. Можемо навіть в джинсах. Хіба не круто?

– А я б хотів тебе в весільній сукні побачити?

– Легко, замовимо весільну фотосесію. Там і плаття, і костюм дадуть. Зробимо класні фотки. І пам’ять буде. Весілля тут ні при чому.

– Навіть не знаю, це питання потрібно з батьками обговорити. Адже вони хвилюватимуться. Мама точно. А вінчатися теж в джинсах будемо?

– Вінчатися? Ось ми плавно перейшли до наступного питання. Воно стосується релігії. Ти ж знаєш, що я не віруюча. Ти на всі церковні свята з батьками до церкви ходиш. Ти не проти, якщо я з вами ходити не буду? Мені це не цікаво. Я не проти, якщо ти будеш ходити, але я не хочу. І вінчатися теж не хочу. Неправильно це, якщо я не вірю.

– Ну як так? Без вінчання? І на свята з дружинами будуть. А я один? А дітей наших ти теж до церкви не пустиш?

– Я не збираюся дітям нав’язувати світогляд. Якщо вони в дорослому віці до цього прийдуть, це буде їхнє рішення. А з дитинства їм голову забивати не потрібно.

– Як це голову забивати? Ти ж знаєш, що я віруюча людина.

– А я ні. І ти це теж знаєш. Це питання краще вирішити заздалегідь. Ти так не вважаєш?

– Рито, ти дуже багато речей зараз сказала, але ця найдивніша. Давай ми трохи зупинимося поки. Мені потрібно про все подумати. Добре?

– Без проблем. Але думай до весілля.

Через два дні ми знову зустрілися. Влад сказав, що передумав одружуватися. Що ми один одному зовсім не підходимо. Що він не хоче орендувати квартиру. Не хоче собаку. Не хоче ходити до церкви на Великдень та інші свята без мене. Хоче весілля і вінчання в церкві. А ще два дні тому він готовий був заприсягтися, що кохатиме мене вічно. Ось так і буває.

За матеріалами – жіноча логіка.

Фото ілюстративне.


Джерело

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN
Добавить комментарий