Через дві години-дзвінок : Аполінарійович! – Що ж це ти, дорогий мій, таке нагородив дружині? – приязно, але з металом у голосі запитує

До чого ж вигідна річ – телефон!

Це ж яка економія часу, не кажучи про кошти. Самі прикиньте! З нинішніми тарифами попробуйте кудись добратись на маршрутці, автобусі чи літаку. Тризначні суми!

За матеріалами – “Є”.

А тут дзень-дзелень – і питання вирішене! Саме так я прагнув зробити і цього разу. Мені терміново знадобились деякі дані для звіту, випадково захоплені шефом додому.

Набираю номер. У відповідь-сухий, на одній висоті, жіночий голос – без розділових знаків. Я зрозумів: це був автовідповідач.

– Доброго дня! – вітаюсь якомога тепліше (шеф все-таки!) – Кіндрата Аполінарійовича можна?

-А хто його питає? – цікавиться трубка.

– Колега, – зізнаюсь.

– Нема його, нема, – поспішно відповідає трубка, потім щось клацнуло.

Що ж, почекаю. Не на вулиці ж перебуваю, а на дивані.

– Вибачте, – винувато звертаюсь пізніше. – Кіндрат Аполінарійович з’явився? Я вам уже телефонував…

– О, це знову ви? Ще раз повторюю – нема його!

– Послухай, – зриваюсь. – Ти, чудо техніки! Май людську совість! Я аж сюди чую його хропіння!

– Аполінарійович відпочиває. У нього був важкий тиждень, – заявляє трубка.

А я буцімто на курорті загоряв, романи «крутив» чи що!?

– Знаю, як він працює, – не стерпів я. – Тільки й того, що про футбол теревенить. «Динамо», «Динамо», всіх збирає коло себе!

– Та що ви собі дозволяєте? – гнівається автовідповідач.

– Що, не подобається правда? – пішов я в атаку. – Знаю все. І як премії-надбавки собі виписує, і як родичів на роботу влаштовує, і який у паперах бюрократ-дилетант. Ні з чиєю думкою не рахується, все з вищим начальством спілкується… Це ж треба додуматись – в одному місці штат скоротити, в іншому – на стільки ж збільшити!

Трубка мовчить.

-Та й комісії вказували: мовляв, перебудуй себе. Візьмись за модернізацію (але ж не своєї дачі!), проведи реформи (але ж не зроби обмін 2-кімнатної квартири на 4- кімнатну!). Де там!

Ні звуку.

– Було підприємство мале-ще сяк-так керував. Але зараз! Можна зрозуміти, що посада зависока, прийди до людей, чесно зізнайся: не справляюсь панове-робітники… Ні, тримається за посаду, як реп’ях за штани! А чого ж – кадри свої!

І кинув трубку.

Через дві години-дзвінок : Аполінарійович!

– Що ж це ти, дорогий мій, таке нагородив дружині? – приязно, але з металом у голосі запитує.

– А хіба це був не автовідповідач?- здивувався я.

– Ні, – продовжує він. – В загальному, ти – молодець. Не те, що деякі … Все позаочі та в коридорах. Все правильно, дякую. Так і має бути. Мені особливо сподобалось про роздуті штати. Візьму до уваги. На добраніч!

Який вже тут сон!?

Автор – Василь Момотюк, с. Росошани, Кельменецький район, Чернівецька область.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Через дві години-дзвінок : Аполінарійович! – Що ж це ти, дорогий мій, таке нагородив дружині? – приязно, але з металом у голосі запитує