Через кілька днів Валя влаштувала таку «виставу», що вже й сусіди не витримали — прийшли її втихомирювати. На Анатолія шкода було дивитися

Під час надстрокової військової служби в місті Мукачево я мешкав по сусідству з молодим подружжям Анатолієм та Валентиною. Гарна була сім’я, дружна, працьовита.

НЕВДОВЗІ Анатолія на п’ять років відправили служити за кордон. Усім упало в око, що повернулися вони інші. Зміни були не лише матеріальні: подружжя придбало «Волгу», відвідувало ресторани, купляло дорогий одяг. У них стався якийсь внутрішній надлом. Особливо змінилася Валя. Вона ні з ким не хотіла спілкуватися — завжди гордовито проходила повз. Зате не мовчала вдома: вечорами все частіше чутно було її підвищений тон й суперечки. Стіни в будинку тонкі, тож ми, сусіди, мимоволі були свідками того, як Валя на високих тонах виговорювала чоловікові, слів не добирала…

За матеріалами – “Вербиченька”.

«Чого ти хочеш, Валю? — не раз лунало звертання Анатолія до дружини. — Я ж стараюсь, у чарку не заглядаю…» А Валя відповідала черговою порцією образ.

Якось ми з Анатолієм зіткнулися у під’їзді, і він не витримав. «Я вже не можу слухати все це, — пожалівся розпачливо. — Дружина гризе за те, що не добиваюся трикімнатної квартири. Навіть слухати не хоче, що чимало сімей узагалі не мають свого житла. А їй, бачте, нікуди складати свої привезені речі, котрі зараз заповнили всю кімнату і лежать на підлозі аж до стелі».

Поспівчувавши сусідові, я висловив надію, що Валентина отямиться й припинить сваритися. Але через кілька днів вона влаштувала таку «виставу», що вже й сусіди не витримали — прийшли її втихомирювати. На Анатолія шкода було дивитися: він виглядав дуже стомленим, ковтав якісь пігулки.

А наступного дня дізналися новину: дорогою за кермом своєї «Волги» Анатолія не стало. За словами медиків, це був не перший раз, декілька подібних проблем він переніс раніше на ногах…

А що ж Валя? Й року не минуло, як у її квартирі поселився чолов’яга кремезної статури. Справно возив Валю на «Волзі» — часу на це вистачало: обоє не працювали. А навіщо? У домі вдосталь усього — Анатолій подбав. Більше ми не чули жодних сварок. І нової квартири Валя вже не бажала. Поволі її чоловік почав зловживати чаркуванням, частенько десь «зависати»… А Валя мовчала!

Строк моєї служби закінчився, і я повернувся додому на Вінниччину. Аж через 30 років знову відвідав Мукачево. Ходив тими місцями, де бував в юності. Завітав і до будинку, в якому колись проживав. Не дуже сподіваючись на зустріч, усе ж постукав у двері колишніх сусідів. На моє здивування, двері відчинила Валентина — постаріла, змарніла. Запросила до кімнати. Тут було незвично порожньо. Стояв тільки стіл, на якому було фото Анатолія, перев’язане чорною стрічкою.

Плачучи, Валентина розповідала про своє життя. Другий її чоловік пив, виніс усі речі з квартири, позбувся автівки. Ледь розлучилася з ним. Тепер живе сама.

«Я нічого не хотіла б на цьому світі, тільки б мій Толя знову був поруч. Як він мене любив, як старався для мене, а я… Якби могла, то всім жінкам наказала б цінувати своїх чоловіків не за спроможність діставати речі й квартири, а передусім за душевні якості: любов, турботу, взаємоповагу…».

Автор – Микола ДЕМЕДЮК..

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Через кілька днів Валя влаштувала таку «виставу», що вже й сусіди не витримали — прийшли її втихомирювати. На Анатолія шкода було дивитися