Через місяць Юрій подав на розлучення. Проте виявилося, що Світлана при надії, і заяву він усе ж забрав. Однак жили, як кіт із собакою

Після заміжжя все у житті Світлани стрімко покотилося вниз: Мишко з’явився на світ таким кволим, що жінка місяцями лежала з ним по стаціонарах. То довелося перевестися на заочне відділення. Тим часом батьки, повертаючись від родичів із Карпат, потрапили у автопригоду.

Ледве оговтавшись від пережитого, Світлана дізналася, що, поки вона була у стаціонарі, її чоловік весело проводив час із сусідкою Лілею, — йдеться у публікації в газеті «Твій вибір».

– Як ти могла? – шепотіла вона, стоячи на порозі сусідчиної квартири. – Ліля, ти ж молода незаміжня дівчина. Ти ще знайдеш собі гарного хлопця. Навіщо тобі чужий одружений чоловік? Я думала, ми з тобою подруги.

У відповідь дівчина лише хитро усміхнулася і, відповівши, що у них з Юрком – справжнє кохання, зачинила перед носом Світлани двері.

Через місяць Юрій подав на розлучення. Проте виявилося, що Світлана при надії, і заяву він усе ж забрав. Однак жили, як кіт із собакою, і бідолашна жінка лише молила Бога, аби дитя з’явилося здоровим, бо ж від усього пережитого часто почувалася кепсько. Навчання вона закинула і весь час була вдома – доглядала малого Мишка, виконувала всю хатню роботу і вишивала бісером. Така вишивка лише входила в моду, тож модниці замовляли і сорочки, і сукні, і навіть чобітки.

– Ой, Марічко, за що мені така доля? – сумувала вона, вишиваючи пишні маки. – Знаєш, коли батьки були живі, то так мені було добре – і порадять, і допоможуть. Юрій наче зовсім перемінився – все мені дорікає, що я розбила їх із Лілею кохання. Наче це я, а не вона влізла у сім’ю. Ой, зачекай, бо хтось у двері дзвонить.

І, поклавши мобільний телефон на диван, пішла до дверей.

– Дитино моя, добрий день! – за порогом стояла жінка, в очах якої були сльози. – Я твоя мати. Знаю, що не повіриш, але вислухай мене.

Світлані здалося, що перед нею – якась дивакувату жінка. Вона збиваючись, розповіла, що, коли вона була юною, закохалася у сусідського Романа. Були ночі під променями місяця, десятки троянд, щирі обіцянки бути разом до кінця життя. Проте звістка про малюка налякала кавалера, а батьки змусили доньку-школярку в віддати дитину заможній бездітній парі, яка ще й купила їй путівку у санаторій поблизу моря і золоті сережки.

– Я все життя шукала тебе, – мовила тим часом непрохана гостя. – І лише тепер знайшла. Поклич тих, хто тебе удочерив, і вони підтвердять мої слова.

– Моїх батьків не стало рік тому, – мовила Світлана і додала з натиском: – Вони – мої рідні і єдині батьки. І нічого тут мені розповідати усілякі казки.

– Зачекай, – вхопила її за руку незнайомка. – У тебе має бути невеличка плямка. Перш ніж віддати тебе, я уважно оглянула тебе, аби хоч якось запам’ятати і згодом розшукати тебе. Повір, я – твоя мати.

– Йдіть собі, – згадка про батьків засмутила Світлану. – Благаю, йдіть і не морочте мені голови. Інакше я викличу міліцію. А пляма… про неї вам могла розповісти моя мама.

І, зачинивши двері, молода жінка повернулася до вишивання і розмови з подругою. Згодом вона забула про дивакувату жінку, коли раптом отримала лист. «Моя люба дитино! – читала написане красивим каліграфічним почерком. – Я знаю, що завинила перед тобою, і ти не можеш мені простити того, що я тебе віддала чужим людям. Знаю, що чужі люди виховали тебе, і ти думаєш, що вони дійсно є твоїми батьками. Коли я побачила тебе, то захотіла обняти і розцілувати, проте… Доню, я вирішила ту частину життя, яка ще в мене залишилася, присвятити Господу – буду молитися, аби Він простив мені мій великий гріх. А також буду молитися за тебе і твою сім’ю – Михайлика і Юрія. Найбільше у житті я хочу, щоб тобі було добре і ти, моя дитино, була щасливою. Нехай тебе і твоїх рідних береже Господь! Твоя мама Ольга!» Прочитавши, враз згадала про недавню дивакувату гостю і, пожмакавши лист, викинула його у відро.

Проте з часом Світлана помітила, що в їхній сім’ї все почало змінюватися. Спершу чоловік узявся за розум. Просив у неї вибачення й обіцяв більше ніколи-ніколи і словом не образити. І дійсно змінився. Став уважним, турботливим. Після роботи поспішав додому, допомагав, займався сином і все повторював, що палко кохає її. Також Світлана змогла поновитися в університеті, подарувала коханому донечку і почала радіти кожному дню.

Таке враження, наче наші ангели-охоронці проганяють від нас усе лихе…

– А, може, за вас хтось дуже сильно молиться? – запитала подруга. – Коли була жива наша бабуся, то у нас також все було гаразд, а після того, як її не стало, біди посипалися, наче із розв’язаного мішка.

– Не знаю, – тихо мовила Світлана і враз згадала ту дивакувату жінку й лист, який отримала від неї. – Можливо…

Бо ж дійсно, після її візиту в житті Світлани усе стало налагоджуватися. А коли через тиждень почала генеральне прибирання, то наважилася відкрити мамину шкатулку, яка завжди, скільки пам’ятає, була закритою. І знайшла пожовклий зошит, у якому маминим почерком були списані майже усі аркуші. Ось – вона пише про студентські роки, ось – про зустріч із хлопцем, у якого закохалася. Усі переживання дівчини, її мрії і бажання були перед Світланою. І, забувши про прибирання, вона читала й читала… Господи, що це? «Мій коханий возив мене до найкращих медиків, проте висновок однозначний, – читала вона. – Як мені складно! Якби хтось знав, як від отого висновку хвилюється душа. Чоловік, батьки і свекри кажуть, що можна домовитися і взяти немовля, від якого відмовилися. І наче свекруха вже знайшла дівчину Олю, яка ще школярка. Має стати матір’ю через три місяці. Її дитину пропонують мені…»

Приголомшена Світлана не могла оговтатися. Враз пригадала і те, що вона, світловолоса і синьоока, не була подібною до батьків – смуглявих і чорноволосих, і ту дивну жінку, яка знала, що вона, Світлана, має пляму. Виходить… Вона кинулася шукати той лист, проте пригадала, що викинула його у смітник. Добре, що чоловік із сином поїхали до свекрухи, і жінка мала трохи часу оговтатися від того, що їй повідали жовті аркушики зошита у клітинку.

А вранці, взявши донечку, вона подалася до храму – помолитися за батьків і здоров’я Ольги. Світлана зрозуміла, що це її молитва береже їхню із Юрком сім’ю. А ще вона попросила Бога, аби Він подарував їй ще одну зустріч з Ольгою.

Автор – Ксенія Фірковська.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

Оцініть статтю:
BBCcCNN
Через місяць Юрій подав на розлучення. Проте виявилося, що Світлана при надії, і заяву він усе ж забрав. Однак жили, як кіт із собакою