Чоловік почав пізно повертатися додому, а згодом – взагалі не приходив на ніч. Іноді дорікав дружині: – Ти хоч поплач, як жінка, посперечайся, налякай, що розлучишся. А Наталя мовчала. Їй було однаково. Вона розуміла, що їхній шлюб був великою помилкою. І винна в усьому вона

Після закінчення школи Наталя приїхала до великого міста вступати до інституту. Розгублена, вийшла з автобуса й стояла одна-однісінька серед міської метушні. Сльози навернулися їй на очі:

– Говорила ж мама, не їдь сама. Та ні, захотілося довести свою самостійність,- промовила вголос дівчина.

– Ви щось сказали? – почулося поруч. Наталя озирнулася й побачила високого плечистого юнака, який, мабуть, як і вона, вперше приїхав до цього міста. В руках у нього було багато речей: валізи, пакети.

За матеріалами – “Є”.

Вона дуже зраділа появі молодика й сміливо запитала:

– А ви теж вперше в цьому місті?

– Ні, я тут живу. Це я мамину сестру зустрічаю, приїхала в гості. А ось і вона, і до них підійшла симпатична жінка, й хлопець повів її до автомобіля, який чекав на них. І раптом юнак підбіг до Наталі та сказав:

– А ви вперше в цьому місті? І, звичайно, зовсім не знаєте його? Він говорив і говорив, не даючи Наталі навіть слова сказати. Врешті-решт він дізнався про мету приїзду дівчини, швидко схопив її речі посадив дівчину в автомобіль. Дорогою до його будинку він встиг познайомитися з Наталею, розповів дещо про себе й пообіцяв відвезти її до інститутського гуртожитку.

Потім він привіз дівчину до гуртожитку й попрощався. І лише коли він поїхав, вона згадала, що не подякувала юнаку за турботу. «А можливо, й гроші потрібно було запропонувати…»,- картала себе дівчина.

Повечерявши маминими смачними пиріжками, Наталя, зручно вмостившись у кутку, довго не могла заснути. Їй не вірилося, що вона далеко від своєї домівки, що матуся не побажає їй «на добраніч».

…Змалку Наталя росла слухняною дівчинкою. В мами з нею ніколи не було проблем. Навчалася в школі на «відмінно», закінчила її із золотою медаллю. І в житті вона мала синдром відмінниці: трималася в рамках, ніколи, без дозволу мами, не ходила на вечори в школу, до подруг. А якщо й затримувалася десь, то завжди телефнувала та повідомляла мамі, що запізниться на 10-20 хвилин….

Невдовзі Наталя заснула. Перед світанком їй наснився Юра – хлопець, з яким познайомилася напередодні. Прокинувшись, вона знову картала себе за свою неправильну поведінку.

Вступні іспити, нові знайомства, зарахування до інституту – все це, як у вирі, закрутило Наталю. Вона вже зовсім забула про Юрія. Але він нагадав про себе 1 вересня. Дівчина після урочистостей, присвячених початку навчального року, прибігла в гуртожиток. Чергова по поверху сказала їй:

– А на тебе чекає молодий чоловік. Юрій підвівся зі стільця й подарував дівчині букет жовтих троянд та коробку цукерок. Він запросив Наталю в кафе, щоб відзначити цей щасливий для неї день.

За столиком у кафе в них знайшлося стільки слів, що розмова затяглася до вечора. Як виявилося, Юрій закінчив цей інститут два роки тому й тепер працює у фірмі батькового брата.

– Не одружений, – повідомив, між іншим, хлопець. – Ми з товаришем вирішили створити сім’ї, коли міцно станемо на ноги. Я хочу наречену повезти в весільну подорож на власному автомобілі. Я мрію, як зайду з дружиною у власний двоповерховий будинок із білими меблями.

Потім було перше справжнє побачення, після якого дівчина зрозуміла – це хлопець її мрії. Та й хлопець невдовзі зрозумів, що він зустрів дівчину з його снів, і тепер він уже ніколи не розлучиться з нею, занадто довго він шукав таку, як вона. Молодим людям було дуже добре разом.

Так минуло три роки. Юрій завжди знаходив час, щоб побачитися хоч на хвилиночку з Наталею. Це було несхоже на зустрічі сучасних закоханих. Вони відгадували кросворди, обговорювали прочитані романи. Юрій допомагав дівчині в навчанні. В гуртожитку він став «своїм» хлопцем: часто лагодив дівчатам електроприлади, робив дрібний ремонт речей. Навіть хлопці-студенти довіряли йому свої таємниці.

На кожне побачення хлопець приходив із букетом жовтих троянд. Наталя завжди проводжала його до автомобіля й, коли він від’їжджав, відчувала, що вже сумує за ним. Дівчина ревнувала його до неіснуючої суперниці, наслухавшись розповідей подруг про «подвиги» сучасних юнаків. Але ж Юрій жодного разу за час їхнього знайомства не натякнув дівчині на щось більше. І це трішки бентежило її. Дівчата в один голос говорили Наталі:

– Одного прекрасного дня він покине тебе й знайде дружину з високим становищем у суспільстві. А ти – селянка, яких на кожному кроці хоч греблю гати.

І коли Юрій телефонував, що не в змозі прийти на побачення, вона цілу ніч переживала, уявляючи, що він зараз з іншою. Через її ревнощі вони інколи сперечалися.

…Коли Наталя закінчила третій курс, хлопець врешті-решт, наважився:

– Я тебе покохав із першої нашої зустрічі. Я хочу, щоб ти завжди була зі мною, я зумію подбати, щоб біля мене тобі було дуже добре. Стань моєю нареченою!

Хлопець одягнув нареченій каблучку. Наталя ніжно подивилася на коханого й міцно-міцно пригорнулася до нього. Так відбулися їхні заручини. Вони домовилися одружитися, як тільки вона закінчить інститут.

…Здавалося, що їхньому щастю ніщо не може завадити. Цього дня вони з Юрієм планували поїхати в ліс збирати ягоди. Вона встала раненько, спекла пиріжків за маминим рецептом.

У двері постукали. Відкривши їх, Наталя побачила Сергія, друга нареченого. Він повідомив їй, що Юрія терміново відправили на стажування до Німеччини. Він боявся слізного прощання і тому не попрощався з нею. А також просив, щоб дівчина чекала на його дзвінки й листи.

Але… ні листів, ні дзвінків від нареченого не було. Він загубився в далекому німецькому місті. Нові враження, нові знайомства, бажання дізнатися якомога більше від німецьких колег – і Наталя відійшла на другий план. Так минув рік. І, ніби отямившись від злого сну, хлопець почав шукати Наталю. Сергій повідомив йому, що Наталя, не дочекавшись звісточки від коханого, вийшла заміж і виїхала. Від когось він чув, що в неї є син.

Минуло чимало часу. Наталя жила заможно. Ніде не працювала, носила лише ексклюзивний одяг, побувала в Парижі, влітку відпочивала на найдорожчих курортах. Але її чоловік, як тільки не пестив дружину, відчував холод у їхніх стосунках. Він розумів, що причиною їхніх проблем було перше кохання дружини, про яке вона не могла забути. Та й Наталя зрозуміла, що, вийшовши заміж без кохання, вона не змогла викреслити з серця його, свого Юрія. Навіть поява сина не зблизило чоловіка та дружину. Про першу невірність чоловіка Наталя дізналася дуже швидко: повідомили його колеги. За першою з’явилися друга, третя… Чоловік почав пізно повертатися додому, а згодом – взагалі не приходив на ніч. Іноді дорікав дружині:

– Ти хоч поплач, як жінка, посперечайся, налякай, що розлучишся. А Наталя мовчала. Їй було однаково. Вона розуміла, що їхній шлюб був великою помилкою. І винна в усьому вона. І те, що чоловік не буває вдома, теж її провина. Але від розлучення її зупиняли очі сина.

Наталя була самотньою. А навколо – різноманітні принади. Чоловіки крутилися навколо неї на кожному кроці. Але Наталя бачила нещирість у їхніх очах.

Проте були в подружжя і приємні хвилини спілкування. Чоловік брав її на прийоми, на які він, згідно з етикетом, не міг іти без дружини. В такі години вони створювали для оточення образ щасливої сімейної пари. Інколи Наталі було приємно на таких вечорах: на людях чоловік був уважним до неї, і вона намагалася відповісти йому тим же. А вдома все ставало на свої місця: окремі спальні, сніданки поодинці.

Минали роки. Підростав син. Коли він пішов до першого класу, то заповнив ту порожнечу, яка була навколо неї: вона готувала з ним домашні завдання, клеїла витинанки, збирали з сином гербарій. Вона вперше за стільки років відчула себе потрібною.

Але син підростав. Ось він уже п’ятикласник. Все частіше Наталя чула:

– Мамо, я сам. Ти не розумієш цього.

Одного разу, прогулюючись парком, жінка помітила закохану пару. Вони сиділи на лавці, не помічаючи нікого навколо себе. В руках дівчина тримала жовті троянди. Наталя бігла додому, перебираючи думки, які заполонили її. Ось чого не вистачає їй – букета жовтих троянд її молодості.

Давши волю сльозам, Наталя вирішила: будь що буде, а вона знайде Юрія. Написала листа Сергію, товаришу Юрія, і стала чекати на відповідь.

Розлучалася Наталя з чоловіком дуже важко. Він ніяк не міг зрозуміти, навіщо ламати все, надбане роками. Він не вірив, що вона зможе впоратися одна. Але й розумів: він її втратив і назад вороття немає.

Тож пішов від Наталі галантно: розміняв квартиру, купив меблі в її нове з сином помешкання.

А в цей час Юрій, кар’єра якого досягла піку, жив один у двоповерховому будинку з меблями білого кольору. Ні, в нього були тимчасові стосунки, але всі вони швидко закінчувалися. На скронях з’явилася перша сивина, а в серці, як і багато років тому, була лише вона – дівчина з його снів, Наталя. Він зовсім не ображався на неї. Час розсудив. Винні обоє. Він не зумів у дні розлуки підтримувати зв’язок із нею, а дівчині не вистачило терпіння дочекатися його. Всі ці роки він шукав її, але так і не знайшов.

Дзвінок друга пролунав, коли він проводив чергову нараду.

– Наталя знайшлася! Я отримав від неї листа, – промовив Сергій.

А Наталя з того дня, як відіслала листа, щовечора, коли засинав син, запалювала свічку й мріяла, як пролунає дзвінок у двері. Вона відкриє, а на порозі буде стояти він, мрія її життя…

Вона дочекається його. Але це вже буде інша історія.

Автор – Олена Ворона.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Чоловік почав пізно повертатися додому, а згодом – взагалі не приходив на ніч. Іноді дорікав дружині: – Ти хоч поплач, як жінка, посперечайся, налякай, що розлучишся. А Наталя мовчала. Їй було однаково. Вона розуміла, що їхній шлюб був великою помилкою. І винна в усьому вона