— Дитина! Немовля! Де б йому тут узятися? Хто поклав його на холодну цементну підлогу? Питання закружляли в голові

Ольга якраз вареники діставала з окропу, як у двері постукали. Спочатку вона подумала, що їй здалося і продовжила муркотіти якусь веселу мелодію. Діти були у своїй кімнаті, а Юрко, її чоловік сидів уже за столом і розливав по глибоких тарілочках сметану.

Він любив вареники найбільше з усіх страв. А Оля любила свого чоловіка, тому кожні вихідні готувала його улюблену страву. Але коли раптом постукали, вона, витерши об фартух руки, поспішила до вхідних дверей квартири. Вже біля самого входу почула чиїсь швидкі кроки, збігали вниз.

— Напевно, помилилися, — подумала, і вже хотіла повертатися, і почула, що людина, яка була за дверима зупинилася і знову почала підніматися вгору. Ольга відкрила двері і побачила під дверима пакуночок. Вона, нічого не розуміючи, нахилилася, і почула тихий плач.

— Дитина! Немовля! Де б йому тут узятися? Хто поклав його на холодну цементну підлогу? Питання закружляли в голові, а за мить до слуху долинув голос:

— Чого дивишся? Бери! Передай Юркові. Гуляти знав як, обіцяв, що залишить тебе і піде до мене, а сам — хвіст під себе. Немає його, то і дитина мені не потрібна! Ольга, як в тумані, підняла голову і подивилася на незнайомку. Молода, красива жінка гнівно щось говорила, а Ользі потемніло в очах і задзвеніло у вухах. Останніми словами, які вона почула, були:

— Він батько, я записала на нього! І кроки, які віддалялися. Прийшовши до тями, Ольга взяла немовля на руки, і стояла, як укопана. А тут і Юрій підійшов зі словами.

— Ми їсти будемо?

Голос його здригнувся на півслові. Восьмирічна Олеся і п’ятирічний Марк, які прибігли, великими очима дивилися на маму. Ольга зайшла в кімнату, розгорнула згорток. Маленька рожевощока дівчинка, десь тиждень від народження, задріботала мініатюрними ніжками. Чоловік і діти нахилилися над нею.

— Мама, де ти взяла? — не витримала Олеся.

— Бог послав, — відповіла Ольга. — Підеш в аптеку, я напишу список, що купити, — наказала Юрію. — А ви тихо будьте, Софійка хоче спати, — заспокоїла дітей.

— Софійка! Софійка! — заплескав у долоні Марк.

— Так, це ваша сестричка, — посміхнулася ж куточками губ Ольга.

Люди поговорили і затихли. Хтось хвалив Ольгу за християнський вчинок, хтось засуджував, мовляв, взяла собі клопіт на голову — за дитиною коханки доглядати, а Ольга полюбила Софію, як рідну. Правда, з Юрієм відносини стали холоднішими.

Ні про що його жінка не питала. Розуміла, що він зробив вибір на користь сім’ї, але заради неї, або дітей, не знала, і це її мучило. Але час минав. Діти підростали, вони старіли. За клопотами і турботами збігало життя. Про цю жінку, яка народила від Юрія дитину і віддала їм, Ольга нічого не знала, тільки те, що вона поїхала за кордон. Якось перед самим Різдвом, вони втрьох сиділи в кімнаті і дивилися телевізор. Олеся і Марк вже створили власні сім’ї і жили в столиці. А Софії тільки сімнадцять. Дівчина, як сонечко, мила, лагідна та ще й з очима як у Юрки.

У двері хтось постукав. Щось недобре відчайдушно запекло Ользі у серці. Якийсь, як знайомий звук, тривожний. Двері побігла відчиняти Софійка. Вона заметушилася, тому Юрій поспішив до дочки. За ним і Ольга. У дверях стояла стара, змучена жінка в кудлатій шапці і поношеній шубі.

— Я колись тут залишила, я залишила, — вона щось мимрила і сльози котилися по її сірому зморщеному обличчі.

— Ви помилилися адресою, — відповіли вони в один голос. І закрили двері перед незваною гостею.

— А давайте, відкриємо шампанське! — запропонував Юрій.

— На честь чого? — запитала Софійка.

-А просто так!

— Просто так! — підтримала чоловіка Ольга.

Ви б змогли прийняти дитину свого чоловіка від іншої жінки?

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

— Дитина! Немовля! Де б йому тут узятися? Хто поклав його на холодну цементну підлогу? Питання закружляли в голові