“До останнього ми вірили в те, що місто вистоїть”: Звільнений з полону захисник Маріуполя розповів про пекло на “Азовсталі”

Морський піхотинець Ростислав Приступа з позивним “Бурштин” захищав Маріуполь з перших хвилин вторгнення, до того він з 2016 року протистояв російській агресії на Донбасі. Уродженець Рівненщини два місяці провів на “Азовсталі”, де отримав тяжке поранення, передають Патріоти України.

З госпіталю, куди воїна вдалося евакуювати, він потрапив у російський полон, звідки його визволили 29 червня. Про пекло, крізь яке пройшли захисники Маріуполя на “Азовсталі” та про те, що вони пережили у полоні у ворога, “Бурштин” розповів в інтерв’ю АрміяInform.Ростислав Приступа народився на Рівненщині, з дитинства обожнював футбол і завжди мріяв стати військовим. Зрештою, попри те, що після школи він вивчився на слюсаря з ремонту автомобільних двигунів, давня мрія здійснилася: у 2016 році Ростислав підписав контракт з ЗСУ, а потім ще один.

Як гранатометник, молодий воїн побував у чотирьох ротаціях у зоні ООС, де разом з побратимами протистояв російській гібридній агресії. А початок вже повномасштабного вторгнення РФ застав його у Маріуполі.

“Напередодні я відстояв у наряді: думав, що матиму попереду декілька вихідних. Того ранку я прокинувся від слів: “Вставай, по Маріуполю вже приходить”. Вже з 8-ї години ми почали оформлювати мобілізованих. Тієї миті я не вірив, що до нас так швидко дійде це пекло. Проте вже за тиждень на окраїні міста почались бої. Згодом нас взяли в кільце. Я зателефонував брату та сказав: “не хвилюйтесь, все нормально, ми ж не на Титаніку”. Я навіть уявити не міг, що ситуація виявиться гіршою”, – згадує “Бурштин”.

Він розповідає, що триматися захисникам Маріуполя допомагала віра в те, що їм вдасться відстояти місто. “Звичайно, до останнього ми вірили в те, що місто вистоїть. Нам говорили протриматися тиждень, що йде підмога. І так щодня. Відчаю якогось не було, навіть коли я отримав поранення на “Азовмаші”…Згодом нас евакуювали на “Азовсталь”. Надії вирватися з пекла в нас були до останнього. Проте коли кільце наростили вже в три лінії, всім стало зрозуміло, що звідси нам живими не вийти”, – констатував воїн.На “Азовсталі” “Бурштин” пробув два місяці. Там отримав тяжке поранення і потрапив у госпіталь. А вже звідти – у полон до російських окупантів.

“Наш бункер окупанти пробили з корабельного снаряда. Засипало кухню. Почалися проблеми з їжею: зранку одна баночка сардин на трьох і ввечері пів стакана каші. Так ми харчувалися майже місяць.13 березня загарбники почали штурм. Ми побігли на пост, аби допомогти нашим хлопцям. Потрапили під мінометний обстріл. Я дістав поранення — осколок влучив у спинний мозок. Мене евакуювали в госпіталь. Потім був полон”, – пригадує Ростислав.Належної медичної допомоги під час перебування пораненого воїна у полоні йому не надавали. Натомість українські військовополонені перебували під безперервним психологічним тиском.

“Весь час на нас морально тиснули: казали, що ми Україні не потрібні, що про нас вже всі забули. Коли я був у шпиталі, то навіть на рентген не вивозили.Згадую допит їхньої військової поліції. Коли вони дізналися, що я родом із Рівненщини, то один із них прокричав дуже суворо: “Ех, ти, потомственний бандерівець”. Я посміхнувся йому в обличчя. Тієї миті я пообіцяв собі: “коли повернусь додому, обов’язково зроблю собі шеврон з таким надписом”, – розповідає морпіх.

“Бурштина” вдалося вирвати з полону під час обміну, що відбувся 29 червня.”До цього нас відправляли на обмін чотири рази. Двічі моє ім’я не потрапляло в ці списки. Було навіть таке: хлопців саджали в машини, вони від’їжджали на 60 метрів від лікарні, а потім їх вертали назад. Казали, що нібито “Україна відмовилась їх забирати”. Але ми розуміли, що це були провокації”, – розповів воїнВін зізнається: витримати знущання під час перебування у полоні допомогло бажання обійняти рідних – і спогади про пережите під час боїв за Маріуполь.

“Я постійно згадував найрідніших людей, друзів. Дуже хотів їх побачити, обійняти. Думав, якщо я пережив пекло в Маріуполі, то з полону повернусь живим сто відсотків. Цікаво, що незадовго до всіх цих подій, я знайшов хрестик Святителя Миколая та маленьку іконку. Часом мені здавалось, що саме ці речі стали мені оберегом. З тих пір я завжди ношу їх із собою”, – каже Ростислав.

Нині морпіх з позивним “Бурштин” проходить реабілітацію. І попри все, що випало на його долю, прагне повернутися до війська. “Хочу й надалі продовжувати служити. В планах — навчання. Хочу стати офіцером. Лікарі мені казали, якби мені зробили операцію у перші дві години після поранення, то я вже давно був би у строю”, – зазначає він.

Прокоментуйте:
Оцініть статтю:
( Поки що оцінок нема )
BBCcCNN