“Доброго дня, мамо, захисника України! Мене звати Олександра і мені 16 років. На жаль ми з вами зовсім незнайомі і боюсь, що коли Ви отримаєте цього листа, то мене вже не буде на цьому світі…”

Новини


21 січня цього року біля Михайлівського собору ми збирались на панахиду за загиблими в Донецькому аеропорту. Ще було трохи часу і я підійшла до Стіни Пам”яті до фотографій наших рідних. Ще підходячи, я побачила, що там стояла молода жінка. Я подумала, хтось із родичів також вирішив провідати своїх. За роки, що пройшли, ми вже в лице знаємо один одного. Але жінка була незнайома мені. Ми розговорились. Вона запитала, чи хтось із моїх рідних тут на цих фотогрофіях. Я відповіла, що син. Вона виразила мені співчуття і сказала, що в неї є листи від дівчинки Олександри, яка будучи смертельно хворою написала листи до мами захисника України і до захисників. Один із захисників повинен бути дядьком з вусами. Жінка запитала мене , чи готова я прийняти цього листа. Я, звичайно, згодилась. А потім ми з нею зайшли до собору,де стояли бійці, що прийшли на панахиду і почали шукати дядька з вусами. Потім почалась служба і ми розлучились. Так ми й не зустрілись більше. На другий день дома я прочитала цього листа і вирішила, що ви, мої друзі, також повинні знати, що написала ця мужня дівчинка.
Доброго дня, мамо, захисника України! Мене звати Олександра і мені 16 років. На жаль ми з вами зовсім незнайомі і боюсь, що коли Ви отримаєте цього листа, то мене вже не буде на цьому світі. Але не хвилюйтесь, просто так склалися обставини та розпорядилась Доля, що в мене смертельне захворювання – саркома і за прогнозами лікарів мені залишилося жити кілька місяців. Але поки в мене ще є час, сили і я в свідомості, я хочу Вам подякувати від усього серця за сина Героя. Чи хочеться мені помирати в 16 років, коли життя буяє та квітне? Ні я не хочу помирати. І впевнена, що помирати не хотів і Ваш син. Він точно не хотів, щоб Ви жили з діркою в серці до кінця свого життя, і він точно не хотів, щоб Ви обливались гіркими сльозами та носили чорну хустину, він точно не хотів завдавати Вам такого болю. Він, як і я, мав плани на це життя. І коли розпочалась ця клята війна з Росією, він не міг спокійно сидіти в мирному місті. Це був вибір свідомої людини, рішучого чоловіка. Я не знаю, ким він був у мирному житті, чи мав дітей та власну сім”ю, де саме перебував на фронті, але я точно знаю, що завдяки Вашій дитині я зараз можу спокійно продовжити лікування в лікарні, в мене над головою не розриваються снаряди, я не ховаюсь по підвалам від мін, моє місто не зруйноване. Для мене Ваш Герой і я знаю, як Вам зараз болить. Ви виховали гідну Людину, патріота, якому було не байдуже, як житиме країна. Мамо, я Вам низько вклоняюсь за сина Героя, сина захисника. Я поруч з Вами думками. Хочеться, щоб Ви знайшли в собі оті резервні сили жити далі за обох. І знайте, в одній з київських лікарень знаходиться 16-річна дівчинка, із смертельним захворюванням, яка Вас міцно обнімає, як свою маму. Я бажаю Вам сили і здоров”я пройти цей нелегкий шлях. Мені дуже важливо,що я маю можливість написати Вам і подякувати за сина Героя. Бо він живий, матусенько, живий в нашій пам”яті, в наших серцях. Будь-ласка, бережіть себе заради світлої пам”яті сина.
З повагою Олександра. м.Київ, 11 квітня, 2019 р.


Отакого листа передала мені та незнайома жінка. Я вважаю, що Олександра пише для кожної мами, яка втратила сина в російсько-українській війні. Тому я передрукувала його так, як він був написаний. А внизу я розміщу фотографію листа і конверта.
Нина Константиновна

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN
Добавить комментарий