– Доброго дня! Це лист для Миколи. З далекої Італії. Від його коханої дружини. Ох і частенько вона йому пише, та й гроші передає, а ви його сестра? – Так, так – сестра, – тихо промовила жінка.

Різне

Оксана вчителювала в їхньому селі. Сама розумниця, красуня, а ось коли заміж виходила, то ніби злий поплутав, як вона гадала.

– І що ти в тому Іванові знайшла. Хіба не могла собі в місті якогось багатія знайти? – говорили батьки.

Але ж це кохання, як вона думала – справжнє кохання.

Поженилися вони, коли Оксана й університету не закінчила. Так сталося, що носила вона під серцем дитя. Тому й весілля швиденько відгуляли, щоб люди менше в селі говорили. Іван був тихонею. Ніде ніколи його й чути не було. Працював він водієм, і рідко бував дома.

Того дня Оксана хотіла зробити романтичне побачення. Накрила делікатесами стіл, запалила свічки, лише сам Іван чомусь затримувався на роботі.

– Все як завжди… Сердилася Оксана, яка була одягнена в червону сукню. Сльози лилися по щоках. І за що їй, такій молодій, таке щастя?

Навіть свекруха коли побачила Оксану була здивована.

– Ну ти й придумала… Романтики тобі захотілося. Де хто бачив у селі ту романтику. Спустись на землю, Оксано.

Через пару годин на вулиці засигналив Іван. Весь брудний зайшов в хату, побачив цю романтичну картину, і також здивувався.

– Мені по дорозі автівка поламалася. Ледь відремонтував. Вибач, але мені не до тебе…

Хіба про таке життя мріяла Оксана? Всю дорогу, поки їхала на хмельницький базар, щоб скупитися перед Великоднем, вона лаяла себе за вибір. Шкодувала, що не послухала батьків.

Занурившись в світ покупок, Оксана проґавила останню маршрутку, яка їхала до села. З торбами, під дрібненьким дощем вона виглядала, може хтось буде їхати в її сторону.

– Вам куди? Сідайте, підвезу.

Оксана одразу ж побачила дивний погляд чоловіка, якого звали Миколою. Та що казати, сама жінка відчула щось дивне. Ніби метелики, які давно вилетіли з її тіла, знову повернулися.

– Як така красуня може жити в селі? Вам лише бізнесом керувати, і по салонах ходити, – сказав той, а Оксані більшого й не треба було – розтанула.

З того дня й почали вони таємно зустрічатися. Оксана все знаходила причину поїхати до області. То директор попросив з документами розібратися, то нарада, то курси різні.

Одного дня, будучи в квартирі Миколи, в двері хтось подзвонив.

– Доброго дня! Це лист для Миколи. З далекої Італії. Від його коханої дружини. Ох і частенько вона йому пише, та й гроші передає, а ви його сестра?

– Так, так – сестра… – тихо промовила жінка.

Микола довго виправдовувався. Казав, що на межі розлучення, що хоче бути лише з нею. Але Оксана не з тих дівчат, що ведуться на такі розмови.

Яка ж я була глупа. Боже мій! Що я накоїла…

Повернувшись додому вона не розуміла, як має дивитись в очі Івану. Вона зрадила його. А він, як Оксана тепер вже зрозуміла, найкращий чоловік у світі.

– Заходь, люба. Мами сьогодні нема, вона з малим до своєї тітки в село поїхала. Цей вечір в нашому розпорядженні.

На столі горіли дві свічечки, ще з їхнього весілля, стояла плящина з бульбашками, як любив казати Іван, а в повітрі витало кохання.

Про Миколу Оксана більше й не згадувала, лише одного разу до неї підійшла свекруха і сказала.

– Ти думаєш я нічого не запідозрила? Але я щаслива, що ти одумалася і таки обрала мого сина. Я щиро бажаю вам щастя.

Ось вам і свекруха. Виявляється, вона про все знала, але мовчала, заради щастя сина, нашого з ним щастя.

Зараз ми щасливі і чекаємо на поповнення. У нашого синочка скоро з’явиться сестричка…

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN