Іванко … рідна мати кинула його в сміттєпровід вмирати, але ангел-хранитель був поряд і малюк — вижив, а потім він потрапив в пологовий будинок

Микола підійшов до пофарбованих в білий колір дверей лікарняної палати і неголосно постукав: він прийшов відвідати дружину з донькою перед завтрашньою випискою.

Ася сиділа на ліжку і годувала.

— Дай-но я гляну, як вона їсть, — Миколі не терпілося перевірити прикмети, про які їм з матір’ю розповідала тітка. А вона раз у раз повторювала …

Якщо жадібно їсть, значить, практична в житті буде, чіпка. Ну а якщо знехотя смокче груди, то чекай розбещену дитину!

Микола працював на оборонному заводі. «Авангард» дивом не закрили, але керівництву довелося перейти на автономність, щоб зберегти місця. І Микола пишався своєю робочою династією, тому що на цьому заводі працювали і його батько з дядьком, а тепер — вони з братом. Тому розбещену дитину в трудовій сім’ї не годилося мати.

Дитина їла жадібно, з нетерпінням, і Микола, задоволений, почав смакувати розмову з тіткою.

— Тихо ти, а то дочку розбудиш. Тільки-тільки її приспала, — Ася кивнула в бік ліжечка, і Микола з подивом виявив там ще одне немовля.

— Це як? Це хто? — розгублений і здивований Микола виглядав так смішно, що Ася пирснула, але одразу строго глянула на нього: — Як це хто? Твоя дочка, копія твоєї матусі, так само підтискає губки, якщо незадоволена, або складає їх бантиком, коли їй приємно.

Микола не пам’ятав, щоб його мати так робила. Він глянув в колиску. Дівчинка спала і тихенько посапувала. Нічого в її рисах не нагадувало матері, скоріше, вона була схожа на нього самого і чимось на Асю, але Микола завбачливо промовчав про це. Він запитав дружину про інше:

— А тоді кого ти годуєш?

— Це Іванко, правда, він гарненький? — обличчя Асі освітилося посмішкою. — Ми його тут підгодовуємо.

— Як підгодовуєте? А мати його де? — Микола не розумів, чому на руках у дружини був цей чужий хлопчик, і не просто був, а як у себе … Микола невдоволено глянув в бік немовляти: поводиться, як ні в чому не бувало. «І дружина теж, — подумав Микола про Асю. — У природі, наприклад, самка нізащо не буде годувати чуже дитинча. А тут своя дочка, — Микола покосився на колиску, — дитина самотньо лежить в ліжечку, а вона, — Микола перекинув погляд на дружину, — казна кого до своїх грудей підпускає».

— Немає в нього матері, тобто мати є, але вона викинула дитину в сміттєпровід. Коль, уявляєш, він народився в ніч на Водохреще, коли і наша дочка народилася, — Ася радісно щебетала, цілуючи хлопчика, який продовжував смоктати груди, — його знайшли через кілька годин, на ранок.

— Як викинула? — у Миколи похололо в грудях. — Ти чого вигадуєш? Як це можна дитину викинути в … — Микола запнувся, бо не міг вимовити навіть, куди був викинутий цей малюк.

— А ось так, студентка одна народила в гуртожитку по-тихому, ну, в цьому, університетському, на Герцена яке, і викинула. Ми, ну, різні мами, у кого молоко є, третій день його підгодовуємо, — Ася щасливо дивилася на малюка на своїх руках, і у Миколи щось йокнуло в грудях.

— І що з ним буде? — навіщось спитав він у дружини, розуміючи, що чекає попереду цього триденного хлопчика, який є, по суті, круглим сиротою.

— Коль, ми ось тут з мамами поговорили, краще б, щоб його всиновили прямо зараз. Ти ж сина хотів … — Ася з благанням дивилася на чоловіка. Микола знав цей благальний погляд дружини: коли вона так дивилася, він просто ну ні в чому не міг їй відмовити! Але тут … це тобі не м’які меблі, на які вони витратили всі відпускні Асі, це жива людина.

— Ти це облиш, — Микола боязко глянув на дружину, — другого точно хлопчика зробимо.

Ася опустила голову до малюка, немов його збиралися забирати в неї силою. Плечі її затремтіли.

— Ася, ну, не треба, ну, не плач, його хто-небудь точно усиновить, — почав умовляти дружину Микола, але та притискалася до немовляти, немов до якогось скарбу, який заберуть у неї — і вона помре.

— Ти … — Ася схлипнула, — ти не розумієш … ти не знаєш … — і Ася знову глянула на малюка.

— Ну так, ось такий я, черствий, — бурмотів розгублений Микола, бо дружина застосовувала до нього сьогодні вже другий чарівний прийом.

— Ти не знаєш … лікар сказав, — Ася замовкла і вся напружилася. Решта слів вона промовляла до немовлятка, не піднімаючи голови. — Мій лікар, він сказав, що у мене більше не буде дітей.

Ася промовила все це якимось стертим голосом і заревіла.

— Ти не плач, заспокойся, Асю, ну, ну, не плач, рідна моя, — Микола зовсім розгубився, не знаючи, як заспокоїти дружину. «Дітей більше не буде … Що тепер робити? Пропадати? .. » І згадав раптом:

— Не реви, а то молоко пропаде.

Ася одразу замовкла.

— Так поклади ти його куди-небудь, — не витримав Микола, показуючи на немовля, за яким ховалася від нього дружина.

— Одна вже поклала, — різко відповіла Ася, і Микола злякався: агресивна Ася була страшніша від вовчиці, і краще її до такого стану не доводити. Ася гнівно глянула на чоловіка:

— У всіх є право мати свою сім’ю, і у цього малюка є таке право.

— А раптом він хворітиме, і потім невідомо, яка у нього генетична спадщина, — Миколі хотілося знайти якийсь аргумент, щоб пояснити своїй Асі всю безглуздість її пропозиції.

— Коля, але він вижив, попри мороз, такий сильний, майже тридцять градусів в ту ніч було, ти ж пам’ятаєш. Він кілька годин голенький в сміттєпроводі пробув, значить, Бог хоче, щоб малюк жив, і не залишить його.

Колю пересмикнуло від картини: сміттєва труба і голий безпорадний малюк в ній.

— М-да, ну і історія, — Микола не знав, що робити. Стільки новин звалилося на нього за цей час, що голова йшла обертом: дітей більше у них не буде. Хто їх знає, цих лікарів, але раз так сказали, значить, що тепер робити?

Микола зітхнув і подивився в колиску. «І підкидьок ось …» — почав думати він, але Ася продовжувала щось говорити, і Микола втупився на дружину.

— Миколка, це ж Промисел Божий, що він потрапив саме в наш пологовий будинок, — почала знову Ася.

— Заспокойся, треба все гарненько обміркувати, ми дев’ять місяців дочку чекали …

Ася перебила чоловіка:

— Не дочку ти чекав! Ти сам казав, забув? Ти всім хвалився, що синочка зробив, поки тобі тітка ніс не навернула на пузо.

Микола згадав, як тітка раніше УЗД визначила за формою живота стать майбутньої дитини, чим трохи засмутила майбутнього татуся.

— Гаразд тобі, — пішов він назад, — я ще до одної дитини не звик, а ти мені відразу другу пропонуєш, — Микола зрадів знайденому аргументу.

— Будеш звикати відразу до двох (логіка дружини була, як завжди, немислима і тому чарівна), народився він в той же день, що і наша дівчинка — двійнятами можна записати.

— Ну і як ми пояснимо рідним? — не здавався Микола.

— А їм-то що? Подвійна радість буде. Відразу і внучка, і внук. Всім дідусям-бабусям догодимо: і твоїм, і моїм, — Ася підняла носик, і Микола підбадьорився. Він любив, коли Ася так робила, тому що це означало її впевненість.

— Його всі Іванком тут звуть. І ми його так назвемо, добре?

— Чому? — запитав Микола, відчуваючи себе по-ідіотськи.

— Чому так назвали? Іван, що не пам’ятає родини — знаєш, хто це? Ну так от, цей малюк без коренів виявився. Не з власної вини, звичайно, — Ася поспішала говорити, тому що бачила, який Микола напружений. — А ми як дочку назвати хотіли?

— Ганнусею, — розплився в усмішці щасливий батько, — як маму мою, тобто бабусю.

— Ось Аня і Ваня — похідні від імені одного святого.

— Як це від одного? — сенс слів Асі доходив до Миколи якимись шматками: його мозок сьогодні перетворився в побутовий ПК, оперативної пам’яті якого не вистачало для повноцінної роботи. Він уже розумів, що став батьком двох дітей …

Як ви вважаєте, молоді батьки прийняли правильне рішення?

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Іванко … рідна мати кинула його в сміттєпровід вмирати, але ангел-хранитель був поряд і малюк — вижив, а потім він потрапив в пологовий будинок