Катя, розуміючи, як виграшно вона виглядає поруч із Сашковою дружиною, насолоджувалась ситуацією. Здивовано позирала на Надю і переводила погляд на Сашка, мовляв, що це? А потім, коли він назвав Сашу донечкою, безцеремонно запитала: «А де ж твої рідні діти»?

«Покохати — то королеву» — це було точно сказано про Сашка, молодого студента столичного вишу, перед яким життя відкривало чудові перспективи. Вчитися він приїхав із невеличкого райцентру на Житомирщині. Єдиний син серед сестер, батько нічого не шкодував для довгоочікуваного спадкоємця, тож у столиці хлопець почувався дуже комфортно.

Закохався Сашко у найкрасивішу дівчину курсу Наталю, і вона відповіла йому взаємністю. «Моя обраниця, — розмірковував серед друзів, — має бути найкращою та найрозумнішою». Усі роки навчання гарну пару вважали нареченими. Думав так і сам Сашко. Отримавши диплом, запропонував Наталі одружитися, але дівчина вирішила, що може розраховувати на кращу партію. Відмова коханої була такою несподіваною, що він ще кілька років не міг оговтатись і ні з ким із дівчат не зустрічався. Поринув із головою у роботу, став виконробом на будівництві, міцно ставав на ноги і вже без батькової допомоги мріяв придбати власне житло

За матеріалами – Порадниця.

Якось одна з родичок познайомила його з молодою подругою, Катею. Вона також була дуже вродливою та освіченою, саме такою, як подобалося Сашкові. Він боявся бути наполегливим, знаючи від родички, що Катя ще не мала досвіду у стосунках із чоловіками. Тож трепетно ставився до дівчини.

Втім, 10 років різниці у віці давалися взнаки. Сашко відчував, що не дуже подобається Каті. Дівчину ж насправді тішили залицяння дорослого серйозного чоловіка, крім того, у неї була купа інших залицяльників, про яких він, знову ж від родички, знав. Згодом Сашко зрозумів, що і тут йому «не світить». Це, як сказали б психологи, значно похитнуло його самооцінку і віру у свою чоловічу привабливість.

І знову молодий чоловік довго оговтувався. Аж якось на будівництві, яким керував, познайомився із зовні нічим не примітною Надею, муляром. Жінка виявилась на 8 років старшою за нього, мала донечку від першого шлюбу і була родом звідкись із заходу України. Розповіла, що втекла у столицю від чоловіка, злиднів та безробіття, а нині живе з дитиною у невеличкій комірчині. Надя не була ні красунею, ні розумницею, мала лише базову освіту. Але слухав її — і щось перевернулося у його душі. Він відчув те, чого не відчував ні з Наталею, ні з Катею. Захотілося захистити цю молоду, змучену безрадісними буднями і тяжкою роботою жінку та її дівчинку.

Згодом вони з Надею побралися. Батьки спершу поставились до невістки вороже, а потім змирилися, навіть маленьку Сашу охоче брали до себе на канікули. Одне засмучувало пару — Надя так і не змогла подарувати Сашкові дитину. Сашко втішав її, як міг, адже маленьку Сашу любив, як рідну доньку, та й вона одразу після знайомства почала називати його татом.

Якось на гостині у родичів Сашко з Надею зустріли Катю. За ці роки молода жінка ще більше погарнішала. Зуміла скористатись своєю вродою і розумом та вдало вийти заміж. Народила двох діток, що пішло їй на користь — її краса стала зрілою, довершеною. Та й чоловік Микола не зводив із дружини закоханих очей. Видно було, що пара купалася у любові. Словом, життя склалося.

Катя, розуміючи, як виграшно вона виглядає поруч із Сашковою дружиною, насолоджувалась ситуацією. Здивовано позирала на Надю і переводила погляд на Сашка, мовляв, що це? А потім, коли він назвав Сашу донечкою, безцеремонно запитала: «А де ж твої рідні діти»? Сашко кивнув на дівчинку і відповів, що це його рідна дитина. А Катя, похитавши головою, резюмувала: «Все життя ївши хліб, смаку тістечок так і не пізнаєш». Її чоловік ствердно кивнув головою.

У Наді ж після цих відвідин зіпсувався настрій. Йдучи додому, вона розплакалась і сказала те, на що раніше ніколи не наважувалася. Що вона не варта успішного, молодого чоловіка, що займає чуже місце, а поруч із ним має бути така, як Катя. Сашко пригорнув дружину і почав розповідати про свої колишні мрії про красиву та розумну, і про Наталю, і про Катю, а головне, про те, що лише з нею відчув себе справжнім чоловіком. Що лише вони з Сашею, а не зарозумілі красуні, подарували йому спокій, затишок і відчуття родини. Розповів, із яким нетерпінням кожен день поспішає з роботи додому.

Надя щасливо усміхнулась. Жіноча інтуїція підказувала: її коханню нічого не загрожує.

Автор – Христя МАЙСТРЕНКО.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Оцініть статтю:
BBCcCNN
Катя, розуміючи, як виграшно вона виглядає поруч із Сашковою дружиною, насолоджувалась ситуацією. Здивовано позирала на Надю і переводила погляд на Сашка, мовляв, що це? А потім, коли він назвав Сашу донечкою, безцеремонно запитала: «А де ж твої рідні діти»?