Коли у другому шлюбі у мене народився син, старша донька вирішила жити з своїм батьком. А коли мій колишній чоловік теж вдруге одружився, Марта повернулася до мене. Тепер донька виросла, і навіть не запросила мене на своє весілля

Життєві історії

Коли у другому шлюбі у мене народився син, старша донька вирішила жити з своїм батьком. А коли мій колишній чоловік теж вдруге одружився, Марта повернулася до мене. Тепер донька виросла, і навіть не запросила мене на своє весілля

– Донька виходить заміж, а на весілля мене не покликала! – розповідає сорокашестирічна Анна. – Вона і досі ображається на мене за те, що я вибрала особисте життя, а не її. Але я так не вважаю, хоча – посудіть самі.

– У другому шлюбі у мене народився син. Марта на той час вже була достатньо дорослою. Я попросила її інколи сидіти з братом, щоб я могла працювати нормально. Вона сказала мені, що нянькою бути не бажає, зібрала речі і пішла до свого батька. На той момент їй було майже чотирнадцять.

– І що, через це ви більше не спілкуєтеся?

– Ой, та ні, звичайно, у дочки до мене купа претензій, принаймі, було раніше. І сім’ю я не зберегла з її татом, і дитину народила чогось другу, і взагалі, позбавила її всього. Ну, щось з цього правда, напевно. Але я старалася, як краще, і з нею намагалася зберегти гарні відносини. Дзвонила їй, писала, але всі мої спроби вона відкинула, всюди заблокувала. А потім сама прийшла. «Хороший» тато одружується, вказав їй на двері, ось так. От вона і повернулася.

***

Заміж Анна свого часу вийшла мало не на наступний день після шкільного випускного, а через кілька місяців народила дочку Марту. Чоловік був на кілька років старше, але на момент початку сімейного життя він уже закінчив коледж, працював і непогано заробляв: потрапив в хорошу бригаду, займалися ремонтами квартир. Чоловіки підібралися хороші, непитущі, з руками, і роботи було багато. За ними стояла черга на місяці вперед.

Батьки Анні допомогли з житлом: продали свою квартиру в місті, частину грошей віддали дочці на початковий внесок, на решту купили собі маленький будиночок в селі.

Батьки молодого чоловіка, на жаль, нічим йому допомогти не могли. Але Анна з чоловіком не сумували: взяли кредит на квартиру, почали жити, ростити дочку. Анна потихеньку вивчилася, здобула освіту, стала працювати, чоловік все так само непогано заробляв.

– Тільки правильно кажуть, що ранні шлюби нічим хорошим не закінчуються! – зітхає Анна. – І в нашому випадку так вийшло. Ми абсолютно різні люди. Звичайно, в вісімнадцять таких речей ще не розумієш, а ось пізніше – ще й як.

На тринадцятому році спільного життя Анна зустріла іншого чоловіка, подала на розлучення і пішла від чоловіка разом з дочкою. Квартиру поділили навпіл, і кожен з подружжя взяв нову квартиру в кредит, вже на себе.

В другому шлюбі Анна народила хлопчика, але з новим чоловіком стосунки не склалися, і вона опинилася в непростій ситуації: з двома дітьми, в квартирі, яка в кредиті, зовсім без допомоги – крім невеликих аліментів на дітей, які приходили від двох різних чоловіків. Колишній працював здебільшого неофіційно, тому платив, скільки хотів. А з огляду на той факт, що чоловік відчував себе ображеним колишньою дружиною, допомагати їй не дуже-то прагнув. Та й батько сина вкладався вельми скромними сумами і нерегулярно.

– Ну, я вирішила поговорити з дочкою! – розповідає Анна. – Відверто розповіла їй, що ось, мовляв, така ситуація. Сподіватися нам нема на кого. Грошей немає, мені треба працювати і платити за квартиру, няню наймати зараз ми не можемо, тому потрібна твоя допомога. Бери, кажу, на себе брата після школи. Вона відмовилася, сказала, що я народила для себе і нянькою вона не буде. Зібрала речі в рюкзак і вирушила до тата.

Жити з батьком Марті сподобалося: вимог він особливо не пред’являв, про оцінки не питав, безладу в домі не помічав, на відміну від матері. До того ж у батька не було немовляти, і з грошима було краще, ніж у Анни.

– А через пів року хтось йому, мабуть, підказав – він ще й на аліменти подав! – сумно розповідає Анна. – Ну що робити – платила. З чотирнадцяти років і до її повноліття.

Років до шістнадцяти Марта, за чутками, була не дуже слухняною. А потім раптом якось несподівано подорослішала. Взялася за розум, стала вчитися, пішла в десятий клас. Здібності до наук, мабуть, у неї були, вона непогано здала ЗНО і поступила хоч в благенький, але університет, до того ж на бюджет і сама.

– А тато надумав одружитися! – розповідає Анна. – Ну, колись це повинно було статися, нічого дивного. Доросла дочка там в квартирі нікому стала не потрібна. Він їй студію зняв, навчальний рік вона прожила одна. Гроші давав. А тут місяць закінчується, треба вносити оплату за житло, вона до тата, а тато їй і заявив – грошей немає. А ти що, думала, каже, я за тебе до сорока років платити буду? Тобі дев’ятнадцять майже, все, вистачить, я і так, мовляв, зайвий час допомагав. Дитинство скінчилося – далі сама.

– Тоді донька до мене і повернулася, але ми так і не змогли налагодити з нею стосунки. Жила вона зі мною, поки не закінчила університет. Як тільки влаштувалася на роботу, відразу зняла собі квартиру. Зі мною майже не спілкувалася. А от тепер я дізналася, що Марта виходить заміж. Батька вона на весілля покликала, а мене – ні. А я не розумію – невже я і справді так завинила перед нею?

Фото ілюстративне – rockymountainwomenshealthcenter.

Оцініть статтю:
BBCcCNN
Коли у другому шлюбі у мене народився син, старша донька вирішила жити з своїм батьком. А коли мій колишній чоловік теж вдруге одружився, Марта повернулася до мене. Тепер донька виросла, і навіть не запросила мене на своє весілля