Колись давно, 30 років тому, Надія познайомилася з Миколою. Одружилися, народили трьох дітей. Надя все віддавала дітям. Несподівано чоловіка не стало. Вона сумувала довго, а потім подумала, але ж у неї ще є діти. Уже дорослі діти тим часом почали жити власним життям, але все в тій же квартирі з матір’ю. Поступово з’явилися онуки, квартира стала нагадувати велику комуналку. Але Надію це тішило. Діти ж почали висловлювати свої претензії до матері. То дочка старша на кухні хоче бути головною господинею, то син просить її посидіти в кімнаті, поки до нього друзі прийдуть. Соромиться, бачте, матері рідної. А якось старша донька сказала, щоб мати їхала доживати віку на дачу

Життєві історії

Колись давно, 30 років тому, Надія познайомилася з Миколою. Одружилися, народили трьох дітей. Надя все віддавала дітям. Несподівано чоловіка не стало. Вона сумувала довго, а потім подумала, але ж у неї ще є діти. Уже дорослі діти тим часом почали жити власним життям, але все в тій же квартирі з матір’ю. Поступово з’явилися онуки, квартира стала нагадувати велику комуналку. Але Надію це тішило. Діти ж почали висловлювати свої претензії до матері. То дочка старша на кухні хоче бути головною господинею, то син просить її посидіти в кімнаті, поки до нього друзі прийдуть. Соромиться, бачте, матері рідної. А якось старша донька сказала, щоб мати їхала доживати віку на дачу

Надія Сергіївна кілька годин сумувала на самоті, а потім все ж заспокоїлася і стала роздумувати.

– Як так вийшло то? – сумно мовила вона в порожнечу. – Адже я все життя намагалася все заради них робити. Все найкраще їм. Весь час були ми однією великою родиною колись, навіть щасливою сім’єю. А зараз?

І у літньої жінки очі знову стали вологими.

Колись давно, 30 років тому юна Надія познайомилася в інституті з Миколою. Одружилися, народили трьох дітей, все було як у всіх. Надія намагалася багато уваги приділяти малюкам, всіх намагалася взути-одягнути, так смачно нагодувати. Діти росли, всі троє закінчили школу, потім молодший син вивчився на електрика в коледжі, а старші дівчатка до цього часу закінчили університет. Несподівано чоловіка Миколи не стало, і залишилася Надія Сергіївна в 50 років одна. «Ну як одна?», – думала тоді вона. – «Є ж діти».

Роки минали швидко. Уже дорослі діти тим часом почали жити власним життям, але все в тій же квартирі з матір’ю. Поступово з’явилися онуки, квартира стала нагадувати велику комуналку. Але Надію Сергіївну це швидше тішило. Адже всі разом живуть. Хоч і тісно, зате рідні люди поряд. Діти ж почали раптом висловлювати свої претензії до матері без приводу. То дочка старша на кухні хоче бути головною господинею, то син просить її посидіти в кімнаті, поки до нього друзі прийдуть. Соромиться, бачте, матері рідної.

Поступово дрібні суперечки перейшли в великі непорозуміння. «Ну ми ж одна велика сім’я», – застерігала дітей Надія Сергіївна. «Занадто велика сім’я», – якось сердито мовила старша дочка. – «Тісно нам тут всім, може ти на дачу вже переїдеш? Там будинок теплий цегляний. Будеш там в тиші і спокої доживати».

Довелося матері поступитися своїм дітям, бо вони все частіше стали просити її про це, і переїхати жити вона сама на стареньку дачу. Будинок, звичайно, був теплий, якщо розпалити у грубці. Але ось до найближчого продуктового магазину було близько двох кілометрів. Та й в сусідніх будинках взимку ніхто не жив, тільки на літо приїжджали. Було одній там жити сумно. Врятувала її від самотності племінниця Марія, яка, дізнавшись про важке становище своєї рідної тітки, забрала її до себе додому.

У тісній однокімнатній квартирі знайшлося місце для другої ліжка, а на маленькій кухні жінки часто сиділи і пили чай. Діти Надії Сергіївни, почувши про її переїзд до Марії, навіть зраділи тому. Але якось прийшли всі разом просити у матері грошей, адже знали, що вона вже пів року отримує пенсію, звикли забирати у неї частину. За квартплату заплатити за їх велику трійку, так онукам на гостинці. Грошей, втім, вони так і не отримали. Замість цього Марія сказала, що тітки більше в образу не дасть. А, якщо будуть так себе вести, то й квартиру мама забере собі по праву.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Колись давно, 30 років тому, Надія познайомилася з Миколою. Одружилися, народили трьох дітей. Надя все віддавала дітям. Несподівано чоловіка не стало. Вона сумувала довго, а потім подумала, але ж у неї ще є діти. Уже дорослі діти тим часом почали жити власним життям, але все в тій же квартирі з матір’ю. Поступово з’явилися онуки, квартира стала нагадувати велику комуналку. Але Надію це тішило. Діти ж почали висловлювати свої претензії до матері. То дочка старша на кухні хоче бути головною господинею, то син просить її посидіти в кімнаті, поки до нього друзі прийдуть. Соромиться, бачте, матері рідної. А якось старша донька сказала, щоб мати їхала доживати віку на дачу