— Лариса Петрівна жінка дуже хороша, – сказала вона тихцем проводжаючи Маринку до дверей, – Просто, набрала в голову дурниць усіляких і сама в них і повірила. Олег у неї меншенький і улюблений. Не повіриш, але вони тут усі вірять, що кількість шлюбів у чоловіків можна прочитати по волоссю. От якщо одна маківка – то одна дружина. А у твого Олега – дві

Різне

Ця історія правдива і сталась з моєю доброю подругою. Імена змінюю на її прохання і переповідаю усе, як було.

З Олегом Маринка в інституті познайомилась. Милий і веселий хлопець, який завше усім радо допомагав. Саме оця його безмежна людяність і закохала  дівчину.

— Ти знаєш, коли у стаціонар потрапив один із наших однокурсників Олег десь пропав. У гуртожитку на дві три години з’явиться і знову біжить кудись. На парах теж не бував. Виявилось, він десь на якомусь складі коробки тягав, а зароблені гроші на все, що однокурснику виписували витрачав. І знаєш, вони до того навіть друзями не були. Він просто допоміг людині, яка була в скруті.

Маринка з Олегом були найкрасивішою парою курсу. Буває таке: дивишся і душа радіє за людей – дві половинки одного цілого. Та між ними ніколи і роздорів ніяких не було, так уже вони одне одного кохали і вміли поступатись в дрібницях.

— Я щаслива була рівно до того моменту, доки зі свекрухою не прийшла знайомитись. – каже скрушно Маринка, – Зайшла в хату і одразу відчула її несприйняття і нелюбов.

Лариса Петрівна оцінюючим поглядом поглянула на майбутню невістку:

— Ну, ну… – оце і все, що сказала за вечір.

За столом про все розпитувала у Маринки і пташкою щебетала жінка Олегового старшого брата. Розмова геть не клеїлась, а дівчина з усіх сил намагалась заповнити незручну тишу.

— Лариса Петрівна жінка дуже хороша, – сказала вона тихцем проводжаючи Маринку до дверей, – Просто, набрала в голову дурниць усіляких і сама в них і повірила. Олег у неї меншенький і улюблений. Не повіриш, але вони тут усі вірять, що кількість шлюбів у чоловіків можна прочитати по волоссю. От якщо одна маківка – то одна дружина. А у твого Олега – дві. От Лариса Петрівна і вірить свято, що перша дружина, то помилка сина буде, а друга – нормальна і на все життя. Я ще коли заміж виходила вона казала:« Ти з Ромчиком моїм – пара на все життя. А от Олегову першу дружину, ще й не знаю навіть, а вже й не люблю».

Маринка тоді прибігла у гуртожиток і одразу в інтернет шукати, що то за маківки такі і що то за повір’я дивні. Дійсно, знайшла. Так і є. Якщо одна – один шлюб. Дві – буде двічі жонатим. Маринці лиш вісімнадцять було тоді, тому з усією юнацькою наївністю вирішила усім своїм життям і кожним вчинком довести наскільки оте неправда і забобони.

Весілля у молодих дивним було. Лариса Петрівна навідріз відмовилась хоч копійку дати на забаву і бути присутньою на святі теж не захотіла. Посадженою матір’ю була дружина брата. Вони ж і дарували молодятам подарунки, ніби, як від батьків.

Жили Маринка із Олегом спочатку у гуртожитку, а по закінченні інституту переїхали у орендовану квартиру.

— Я й змирилась, що свекруха мене не любить. Вона після знайомства бачити мене не хотіла, а я й не лізла до неї. Колись відтане, думала! Нам навіть і спокійніше так було. Аж поки не почались у нас труднощі фінансові, адже у нас тоді саме дитина з’явилась.

Олега з роботи звільнили, а Маринка у декреті. За квартиру платити просто нічим. Батьки Маринчині їх до себе кликали, хоч тимчасово, але Олег вирішив, що їхати з міста родиною сенсу немає.

— Я з батьками домовився. Ми у них трохи поживемо, а потім я роботу знайду і знову з’їдемо.

На Маринку у той період дивитись було лячно. Свекруха її не чіпала ні словом ні порухом, але робила тихцем усе, аби дошкулити. Маринка плакала, просила Олега з мамою поговорити, але той нічого поганого не бачив. Ну подумаєш, мама малого серед ночі забирає годувати, так діток і потрібно кожні три години годувати, а те, що він сам не прокидається і не просить їсти ще не означає, що він не голодний. А речі у шафі вона перекладає, бо господиня ж у домі вона. Їй не подобається, як Маринка склала, от вона по своєму і зробила – хіба то проблема. І так у всьому і завжди.

Близько року витерпіла Маринка, а потім, просто, у чому була втекла до батьків.

— Дійшло до того, що Олег їй зароблені гроші почав приносити і з нею лиш розмовляв. Я перетворилась на тінь безсловесну. Мене ніхто ніби й не бачив. За цілий день і слова могли до мене не сказати. Вийду у вбиральню, повертаюсь, а ні дитини ні коляски немає – свекруха сама собі вирішила, що потрібно вийти погуляти, чи щось дитині купити.

Олег навіть і не приїхав тоді за Маринкою і не зателефонував. Не знаю, як так можна, але зустрілись вони тільки тоді, коли  розлучались. Олег справно платить аліменти і не цікавиться сином узагалі.

Чи то маківки ті мають все ж значення, чи така то дивна родина, але рік по тому Олег одружився з розмахом. На весільних фото в одній із соцмереж, щаслива свекруха обіймає невісточку і пише купу компліментів дівчині. Живуть молоді, ніби й не погано.

Маринка поки одна підіймає сина. Дуже любить свого колишнього чоловіка, але не того з яким жила у свекрухи, а ще того Олега, яким був до усіх тих перипетій – доброго люблячого і такого закоханого в неї хлопця.

Автор Анна К.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.


Джерело

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN