Ліла попросила займатися з її сином, я довго відмовлялася, не люблю зв’язуватися з родичами, знайомими, сусідами, але в результаті, вона мене вмовила. А вже наступного дня риголомшила заявочкою –

Кілька років тому в наш будинок переїхали нові сусіди, квартиру орендувала сім’я зі східних країн. Тато, мама і двоє діток – донька і син. Дорослі говорили переважно російською і дуже пристойно, трохи гірше давалась українська. Старша дочка цілком стерпно освоїла мову, а ось хлопчик добре володів розмовною мовою, не перший рік вони Живуть в Україні, а діти в його віці все засвоюють швидко, але для успішного навчання в школі цього виявилося недостатньо – писав ну дуже неграмотно.

Вчителька української мови наполегливо рекомендувала заняття з репетитором. Гроші на це у сім’ї були, так як глава сімейства тримав овочеві точки в місті.

І от прийшла Ліла за порадою до мене (вже не знаю, хто з найдобріших сусідів проговорився, що я закінчила філологічний і навіть викладала в школі). Я подивилася зошити хлопчика, нічого непоправного не було, звичайні помилки звичайного п’ятикласника.

Ліла попросила займатися з її сином, я довго відмовлялася, не люблю зв’язуватися з родичами, знайомими, сусідами, але в результаті, вона мене вмовила. Домовилися, що займатися будемо три рази в тиждень, оплата за кожен урок стандартна, середня по місту. Почати вирішили на наступний день.

А ось на наступний день хлопчик не прийшов, утік грати в футбол з хлопцями. А Ліла мені сказала, що займатися він буде зі своєю вчителькою, вона домовилася. А призначати ціну за заняття з її сином – це не по-сусідськи з мого боку. Ось так буває в цьому житті. Самі просили, самі хотіли, самі звинуватили. Образливо якось.

Фото ілюстративне – Freepik

Джерело

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Ліла попросила займатися з її сином, я довго відмовлялася, не люблю зв’язуватися з родичами, знайомими, сусідами, але в результаті, вона мене вмовила. А вже наступного дня риголомшила заявочкою –