Мамі чоловіка майже сімдесят, і на свою єдину пенсію вона не може забезпечити себе усім необхідним. Живе вона в квартирі без ремонту, тому ми з чоловіком вирішили взяти свекруху до себе, а її квартиру здавати. Свекруха була дуже розчулена нашим вчинком, адже в свій час вона повелася з нами зовсім по-іншому

Різне

Я заміжня вже близько 20-ти років, зараз мені 44, у нас з чоловіком є двоє дітей: син 8 років і дочка, якій 5. Як на наш поважний сімейний стаж, діти у нас маленькі, і це тому, що у нас не було ні житла, ні ресурсів для появи дітей в нашій сім’ї.

Я була з бідної родини, мене бабуся виховувала, у неї було п’ятеро дітей і дев’ять онуків, так що на спадок мені ніколи не доводилося розраховувати. Будинок бабусі залишився тітці, яка її і доглядала. То ж я була, що називається, наречена без приданого. І зовсім інша ситуація була в родині мого чоловіка. Його батьки були за всіма статтями заможні: єдиний син, повна сім’я, дві квартири, що залишилися від бабусь.

В одній двокімнатній квартирі жила сім’я мого чоловіка, а іншу здавали, скільки Олег себе пам’ятає. Заробляли свекри обоє, щороку їздили на море, особливо собі ні в чому не відмовляли. Коли чоловік робив мені пропозицію, він розраховував, що нашій молодій сім’ї віддадуть одну з квартир, так в його юності говорили і самі тато з мамою.

Але, виявилося, що з роками батьки думку змінили. Вони не захотіли залишатися без додаткового прибутку від оренди квартири. А нам сказали: «Поживіть і своє наживите. Ми з твоїм батьком по знімних квартирах кілька років моталися, потім тільки спадок отримали».

Після цих слів свекрухи, нам нічого не залишалося, як тільки змиритися з тим, що у нас нічого немає і треба наживати своє з нуля. Кімнату знімали, працювали, підробляли, на перший внесок по копійках збирали. А щоб квартиру взяти, взагалі у всьому себе обмежували. І тільки тоді, коли ми переселилися у власну квартиру, на світ з’явився син, а потім, відразу, і донька.

Ми практично зводили кінці з кінцями, в той час як батьки чоловіка жили нормально, ні в чому собі не відмовляючи. Свекри могли прийти в гості раз на рік, щось подарувати, вони подорожували, поки працювали намагалися собі не відмовляти в маленьких і не дуже, радощах.

– А хто буде вас тягнути? – повчально говорила свекруха, – ви сім’ю створили самі, дітей народили самі. Важко? Але це ваші труднощі.

– Погоджуюся, наші, але чути це щоразу було не дуже приємно, тому і наше спілкування звелося до мінімуму. У рік, коли я народила дочку, свекор вирішив всіх здивувати і пішов до молодої, трохи старшої за мене, жінки. І свекруха раптово залишилася одна, з пенсією і без приварювання від орендарів: чоловік же був власником однієї з квартир, причому піти випало якраз свекрусі. Вона так жити на одну пенсію, природно не звикла, та ще дотації у вигляді плати від квартирантів не стало.

А головне те, що квартира її, та сама, яку здавали багато-багато років, була в не дуже гарному стані. Там, де вони жили з чоловіком ремонт робився регулярно, але в тій квартирі тепер була інша господиня. І що почалося? Правильно, син, допоможи, ти повинен, я – твоя мати.

– Ванна вся облізла, – скаржилася свекруха, – труби течуть, підлоги в дуже поганому стані, я вже про шпалери не кажу. Ти – мій син, я тебе виростила, тепер твій борг мені допомогти.

А чим допомогти? Я ще в декреті, двоє дітей, чоловік працює з підробітком. Так, виростила, але я ж пам’ятаю, що сім’ю свого часу вони з чоловіком створювали самі, сина народжували самі, так що на себе і повинні розраховувати.

Свекрусі майже сімдесят, і на свою єдину пенсію вона не може нормально забезпечити себе усім необхідним. От чесно, ми ще й досі на неї ображені, за те, що вона так повелася з нами. Але ж, вона – мама…

Ми з чоловіком вирішили взяти свекруху до себе, а її квартиру знову здати. Ми – інші люди, ніж була свекруха в молодості, яка свого часу допомогти родині сина не вважала за потрібне. Свекруха була дуже розчулена нашим вчинком, адже добре пам’ятає, що в свій час вона повелася з нами зовсім по-іншому.

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN