Марина вирішила, що це Різдво хоче відсвяткувати вдома з родиною. Але донька поїхала до своєї свекрухи, а син з невісткою до себе не запросили. Сумний був той Святий Вечір – Марина зрозуміла, що вдома вона стала нікому не потрібна

Різне

Марина вже й не рада була, що приїхала на свята додому, і так час такий складний, а тут ще й діти завдають зайвих клопотів. Просив її сеньйор Роберто залишитися, але ні – Марина зібрала речі і сказала, що українське Різдво хоче відсвяткувати вдома.

В Італії Марина вже довгих 14 років. Дивно, як швидко біжить час. Коли їхала, залишала вдома з мамою трьох дітей, молодшій, Іринці, було тоді всього 9 років. На чоловіка надії не було ніякої. Відтоді, як він втратив роботу, він просто сидів вдома, пораючись по господарству. Про те, як ростити і доводити до пуття дітей він, здається, не думав.

От прийшлося думати Марині, яка все добре зважила і наважилася податися на чужину. На той час їй було 40 років, з чоловіком, трьома дітьми і своєю мамою вони жили всі разом в невеликій хатинці неподалік від районного центру. Село в них красиве, та що з того, коли роботи нема. Чоловік працював водієм в сільраді, але його посаду скоротили, то ж залишився без роботи.

Нову шукати не поспішав. Марина ж мала роботу, працювала секретаркою у тій же сільраді, але отримувала практично мізер. Будинок був старий і вимагав капітального ремонту, діти підростали і кожному з них потрібно було щось дати. То ж Марина відразу погодилася, коли її двоюрідна сестра покликала на заробітки в Італію.

Хвилювалася Марина найбільше за Іринку, свою молодшу донечку, їй всього 9 було. Але мама обіцяла приглянути, та й старша, Люба, якій на той час вже минуло 18, обіцяла дивитися за сестрою. Сину Івану було 16, він якраз поступив в технікум.

Через дітей Марина і поїхала. Сестра відразу допомогла з роботою, то ж Марина не поневірялася по парках і вокзалах у пошуках роботи, як це було у інших жінок. За цих довгих 14 років змінила вже безліч робіт, останні 4 роки доглядала 90-річного італійського сеньйора Роберто. Хороший він дуже, Марина не раз ловила себе на думці, що він ставиться до неї, як рідний батько.

То ж біля нього вона почувала себе не як на роботі, а наче вдома. Коли в минулому році Марина сказала, що хоче їхати додому на Різдво – відпустив без зайвих питань, ще й подарунків передав для її дітей і внуків. Тільки завжди попереджав її, що вже занадто вона клопочеться своєю ріднею, і питав, чи люблять її діти так, як вона любить їх.

Довгими вечорами Марина розповідала Роберто про те, як склалася доля її дітей. Старша дочка Люба вийшла заміж дуже вдало, хлопець з багатої і заможної родини, вже двоє внуків їй подарували. Люба пішла з дому, то ж Марина купила старшій доньці квартиру. Син одружився і пішов жити до невістки. Марина купила їм машину і допомогла збудувати хату.

Вдома залишилася молодша донька, яка теж вже вийшла заміж. Зять попався хороший, з золотими руками, хату так відбудували, що не впізнати. Перед святами телефонували, просили грошей дати, казали, що ворота замовили якісь дуже дорогі. Марина не скупилася, все дітям відсилала, про себе ніколи не думала.

Десять років тому не стало її мами, а чоловік ще відразу, як Марина поїхала в Італію, зібрав речі і переїхав до іншої жінки. Відтоді ні про неї, ні про дітей нічого не хотів ні знати, ні чути.

Але минулорічна поїздка додому Марині дуже не сподобалася, бо і на Святий вечір, і на Різдво сиділа вдома сама. Старша донька з чоловіком і дітьми поїхала в закордонну поїздку, невістка образилася, що гроші Марина віддала не їй, а зятю на браму, тому в гості до себе і не запросила. А молодша донька з зятем сказали, що їдуть на свята до сватів, бо там їх дуже чекають.

Такого сумного Святого Вечора у Марини в житті ще не було. Вона повернулася в Італію дуже засмученою і Роберто це помітив.

– А що, Марино, – запитав Роберто. – Цього року плануєш їхати додому на Різдво?

Марина відповіла, що через ситуацію, що склалася в світі, вважає за краще нікуди не їхати. Насправді ж, жінка розуміла, що їхати немає до кого. Аби хоч діти зателефонували їй і заколядували, і на тому була б щаслива.

Олеся Біла.

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN