Мільйонер, злодій, шахрай і головний будівельник БАМу.
Історія життя цієї людини шокує.
Деталі
Мільйонер, злодій, шахрай і головний будівельник БАМу — Нафталій Френкель
Френкель народився в Одесі. У 1898 році, будучи 15-річним юнаком, він влаштувався на роботу в будівельну фірму Гурфінкеля.
Як працівника Нафталія в буквальному сенсі не цінували. Щоправда, у нього був один недолік: для досягнення мети він часто нацьковував своїх колег один на одного.
У 1900 році Нафталі на запрошення керівництва компанії «Штейнер і Ко» переїхав до Миколаєва. Незабаром за рахунок роботодавця він поїхав навчатися до німецького «Будівельного технікуму» в місті Кьотен.
Після успішного складання випускних іспитів Френкеля, який повернувся до «Штейнер і Ко», викрили у фінансових махінаціях та підробці документів. Інша людина, якби не застрелилася, то поїхала б з Миколаєва, але тільки не Нафталій.
У 1912 році він влаштувався на роботу до місцевого комерсанта Юрицина. Тоді ж, залишаючись найманим працівником, він вклав усі свої заощадження в торгівлю деревиною і не прогадав. Завдяки відвертим спекуляціям Френкель заробив свій перший мільйон.
У роки Першої світової війни він заробив чималі гроші на постачанні зброї до ро₴ійської армії. У 1918 році, коли ситуація в країні, а тим більше в Одесі, була важкопрогнозованою, Френкель, аби зберегти свій капітал, познайомився у «Фанконі» з одеським грабіжником Мішкою Япончиком.
Комерсант не очікував, що Япончик виявиться розумною людиною та сильним переговорником. Йому довелося не тільки віддати Мішці частку у власному бізнесі, а й вступити до банди.
Незабаром Нафталію довелося рятувати не капітали, а життя. Разом із зграєю Япончика він поїхав на фронт воювати за червоних.
Щасливчик став одним із небагатьох, хто вижив із сформованого Мішкою «54-го Радянського революційного полку ім. Леніна». Повернувшись у 1921 році до Одеси, червоний фронтовик Френкель зібрав свою банду.
Разом із підручними Нафталій влаштовував фінансові махінації, займався шантажем і, звісно ж, віковим одеським ремеслом — контрабандою. Спритні шаланди Френкеля курсували між чорноморським узбережжям Радянської росії, Туреччини та Румунії. До Одеси надходили шовкові панчохи, парфуми, сигарети, алкоголь, а назад — ювелірні прикраси та антикваріат, усе те, чим після громадянської війни був переповнений чорний ринок росії.
За можливість спокійно працювати Нафталій платив чиновникам, що сиділи у високих московських кабінетах, місцевим правоохоронцям, суддям і митникам. Коли чутки про масштаби діяльності «червоного мільйонера» Френкеля дійшли до кабінету «Залізного Фелікса», той у січні 1924 року відправив до Одеси загін чекістів під командуванням Терентія Дмитровича Дерибаса (не родич першого градоначальника Одеси).
Верхівку ЧК, міліції та Френкеля з найближчими соратниками заарештували. Завдяки щасливому збігу обставин, чи не єдиному зі списку заарештованих, розстріл Нафталія замінили 10-річним терміном.
У табір він приїхав із грошима, і перше, що зробив, — купив собі посаду нормувальника. Коли на Соловках спалахнув тиф, будівельник Френкель запропонував табірному керівництву терміново, поки не пізно, звести лазню з масовою пропускною спроможністю. На скептичні посмішки «Господаря (Хозяина)» зони Френкель не тільки показав ескіз власного проєкту, а й пообіцяв звести будівлю за 24 години.
П’ятдесят виділених йому в’язнів він мотивував дуже просто: «Через 24 години тут стоятиме лазня і прийматиме перших відвідувачів. Якщо її не буде, нас із вами поставлять до стінки».
Лазню «під ключ» будівельники здали через 21 годину.
За «трудовий подвиг» термін ув’язнення Нафталія скоротили вдвічі, а навесні 1927 року звільнили. Френкель не поїхав на «Велику землю», пішовши назустріч «Господареві», він очолив виробничий відділ у «Соловецькому таборі особливого призначення».
У 1929 році його підвищили до посади начальника виробничого представництва ГУЛАГу ОГПУ. Під керівництвом Френкеля ув’язнені за 20 місяців збудували гордість Першої п’ятирічки — «Біломорсько-Балтійський канал».
Під час будівництва померло (переважно через складну ситуацію з продовольством у країні) 12 318 осіб, 12 % від загальної кількості ув’язнених, які будували канал. Після відкриття каналу, за розпорядженням Френкеля, було звільнено 12 500 ув’язнених (12,5 %), а 60 000 (60 %) отримали скорочення терміну відбування покарання наполовину. Сам Нафталій Френкель отримав у Кремлі орден Леніна.
28 серпня 1933 року його призначили начальником будівництва «Байкало-Амурської магістралі», через рік під його керівництво передали «Байкало-Амурський ІТК». Френкель мешкав у розкішно обладнаному залізничному вагоні, і на ньому ж постійно виїжджав керувати будівництвом на десятки будівельних ділянок.
1937 рік обійшов «потрібного країні» Френкеля стороною, до того ж у нього склалися добрі стосунки з Лаврентієм Берією.
У 1938 році за його ініціативою створили «Залізничний ГУЛАГ», в якому він став начальником.
Під час оборони Сталінграда Френкель запропонував керівництву побудувати для забезпечення наших військ «Волзьку рокаду». Для цього в’язні розібрали колії на відрізках БАМ-Тинда.
Перші потяги по рокаді рушили через 7 місяців будівництва, у серпні 1942 року, а повністю 978-кілометрова залізнична лінія запрацювала 15 жовтня 1942 року.
У 1943 році генерал-лейтенанту Нафталію Ароновичу Френкелю вручили третій орден Леніна.
У 1947 році Френкель пішов у відставку і помер у москві в 1960 році у віці 77 років.
Алла Матіонова
