Нашого цвіту по всьому світу: Українка розповіла, як пережила землетрус у Непалі (фото)

Викладачка і письменниця з України Оксана Лозинська 13 років живе в Голландії і викладає в Інституті прикладних наук Ганзе у Гронінгені. Через кілька років перебування за кордоном і напруженої роботи Оксана відчула, що горить на роботі і вирушила у тривалу мандрівку Південно-Східню Азією. Непал був першою країною, яку вона відвідала. Коли вона приїхала туди, там стався великий землетрус, що буває раз на 83 роки. Про свій досвід у Непалі Оксана Лозинська розповіла журналістам, передають Патріоти України з посиланням на Gazeta.ua.

Я вилетіла з Амстердаму у четвер 23 квітня. Прибула у Катманду у п’ятницю 24 квітня. Здавалося б, усе врахувала. У суботу 25 квітня 2015 року об 11.56 за місцевим часом відбувся землетрус амплітудою 7.8-8.1 ML. Це був найпотужніший землетрус у Непалі з 1934 року.

Як це сталося? Пригадайте той день.

Починався мій другий день у Катманду. Я збиралася іти на відому башту Дхарахара, та мене перепинив голландець, з яким ми тільки познайомилися і планували разом іти в гори. Завдяки цій короткій розмові, у момент землетрусу я була не в районі башти Дхарахара, яка повністю завалилася. Завдяки тому, що я вилетіти з Нідерландів змогла лише 23 квітня, замість 13-го, мене не накрила снігова лавина в горах під час чи після цього жахливого супер сильного землетрусу.

Будучи в епіцентрі подій, я не до кінця усвідомлювала серйозності того, що сталося. На щастя, я не бачила мертвих, придавлених будинками, людей. Було навіть промайнула думка: круто, тепер і такий досвід матиму!

Однак, мої батьки з України по телевізору могли бачити все: серйозність ситуації, кількість жертв. Це вони побачили на наступний день, в неділю. А в суботу, як тільки сталося це лихо, мій мобільний ще кілька хвилин працював. Тобто я ще встигла їм подзвонити і сказати, що в зі мною все впорядку. Будучи добре начитаною про Непал, я ще в п’ятницю, відразу по приїзді, купила місцеву мобільну картку, з якої дзвонити до Європи було дуже дешево. Це мене і спасло по відношенню до моїх батьків. Бо потім, за певний час після першого землетрусу та сильного повторного зв’язок зник повністю.

Як люди виживали в тій ситуації?

Усі магазини були зачинені, все зачинене. Усі місцеві по хатах, із сім’ями, спасаються, роблять, що можуть. Запасів води та їжі ще на певний час вистачало, Було одне місце де ми підкупляли, що залишилось в магазині в запасі, щоб підтримувати свій організм. Підзарядити телефон не було де. Інтернету не було, електрики теж. На вулиці вночі було біля +12.

Спати чи знаходитися в приміщенні – найнебезпечніше, бо воно може впасти. Найбезпечніше місце для перебування – парк: кажуть, дерева не повинні падати при землетрусі. Там ми і спали.

У момент, коли землетрус стався, я була в готелі. Я взагалі не зрозуміла, що відбувалося. Я такого досвіду ніколи не мала, не відчувала, мені про це ніхто ніколи не розповідав. В інтернеті я про це не читала. Це була моя перша в житті поїздка до Азії. Це був мій другий день перебування в Непалі.

Я подумала, що почав завалюватися старий сусідній будинок. А від нього – і мій готель. Все почало сильно гриміти, танцювати, я не могла втриматися на ногах і не мала за що триматися, бо стабільного нічого не було: трясло землею.

Саме тоді я зрозуміла суть вислову: земля захиталася під ногами. Коли це відбувається, ти безсилий повністю. Я якось попросила Бога, шоб беріг і був поруч зі мною. Трусило кілька хвилин. Я не знала, що робити. Ліжка, шафи, все пересувалося, стіни рухалися, зсувалися. Моторошно, страшно.

Я відкрила двері своєї кімнати. Навпроти мене із іншої кімнати вийшли два китайці: обидва голі, один у презервативі. Вони повідомили мені, що це землетрус

Я дісталася до дверей кімнати і їх відкрила. Навпроти мене із іншої кімнати вийшли два китайці: обидва голі, один у презервативі. З цього набагато пізніше будуть сміятися мої батьки. А поки саме ці два китайці мені, повністю розгубленій, повідомили, що це землетрус. І що краще не рухатися, і що найбезпечніше місце – це дверний пройом. Тут ми і стояли: я із рюкзаком і китайці з презервативом.

Я іноді думаю, що такими природними катаклізмами Земля чи то природа нам показує, хто тут все ж таки головний. А може, хоче таким чином сказати, що ми, як людство, загубилися, не в тому напрямку рухаємося і не за тими цінностями живемо. Я так відчуваю, я щиро вірю в це, хоч науковці відповідного профілю обгрунтували такий землетрус науково. Він, виявляється, повторюється з регулярністю в 82-83 роки. Деяких із моїх знайомих не дивував той факт, що я була в цьому місці в цей час. А деякі питали: то ти той землетрус туди з собою привезла. Не до сміху мені тоді було. Хоч і досі не до кінця розумію, нащо мені той досвід дався.

Стрес був сильний у тих умовах?

Спали ми в парку. Я на той момент ще не встигла купити теплий спальний мішок. Спали ми, туристи, чоловік 20, поряд одне з одним. Спальні мішки мали трохи більше 10. Ділилися ними, тулилися одне до одного, спали у взутті, аби не змерзнути. Землею трусило. Час від часу, постійно. Коли трусило сильно, ми прокидалися, вставали, пробували десь ховатися, чи то триматися разом. Одні кричали від страху, інші, кричали, щоб перші не кричали і не створювали паніки. З часом таки домовилися, що кричати не будемо, бо ж в паніці можна втратити здоровий глузд. А він нам так був потрібен. В будь-який момент потрібно було приймати серйозні рішення, які могли спасти тобі життя.

Вдень пробували віднайти щось їсти, пити. Що б хто не приніс, ділили зі всіма. Покидати парк було страшно і небезпечно. А треба було, аби купити їсти-пити; підзарядити телефон і дати рідним знати, що ми ще живі. Ніхто не знав, чи повториться такий же сильний землетрус і коли це станеться. Землею трусило постійно, просто трошки легше, ніж 8.1 ML.

Ми, туристи, спали в парку у спальниках. Землею в цей час постійно трусило.

Підзарядити телефон і отримати дуже слабкий інтернет можна було завдяки місцевим непальцям, які мали невеличкі сонячні батареї, що виробляли певну кількість електрики в день. Неймовірний досвід: ці неймовірні бідні добрі люди віддавали останнє своє нам, туристам, кого вони абсолютно не знають. Вони нас безкоштовно підгодовували залишками їжі, не знаючи, коли у них самих з’явиться доступ до магазину, до питної води, до шматка хліба. Ці добрі людочки розуміли, що наші батьки вдома дуріють, якщо від нас не чують. Я не можу собі уявити, що пережили мої батьки в цей період.

Я пробувала замовити квитки на літак. Куди завгодно. Аби звідти вилетіти. Були європейці, які свідомо залишались тут, в Непалі, щоби допомагати місцевим розгрібати руїни в горах, витягувати звідти людей, відбудовувати хати, села, відходжувати поранених. Були європейці, які спеціально для цього прибували до Непалу вже після землетрусу. Благословенні Богом ці люди.

Я не була в стані комусь помогти. Я ще була занадто слабка, щоб брати на себе відповідальність за когось іншого. Я пробувала звідти вирватись.

Як вдалося зрештою виїхати?

Замовити квитки було надзвичайно важко, враховуючи майже відсутній інтернет. А потім – дістатися до аеропорту, який, як вияснилося пізніше, переповнений такими ж, як і я. Ми чекали на можливість вилетіти більше двох діб з дня і часу, зазначеного на квитку. Спали в приміщенні аеропорту бо навулицю виходити не можна було, там жили.

Злітних смуг у Катманду – 5. Літаки з гуманітарною допомогою прибували. Деякі літаки відбували. Було, вночі відправили літак у невідомому нам напрямку, який пропустили попри чергу і до якого посадили певну кількість швидко пропущених людей. Ми чомусь подумали, що то були німці і німецький літак.

Приміщення аеропорту здавалося сильним. У ньому дрібні землетруси майже не відчувалися. Але ніхто з нас не знав, чи чекати великого знову, і які наслідки він міг мати для нас усіх – такої шаленої кількості людей, які вже кілька діб чекали свого вильоту. Благо, в аеропорту була можливість підзарядити телефон і іноді приєднатися до інтернету.

Після непальського землетрусу моє відчуття землі під ногами на період зникло. Тіло боялося будь-якого незапланованого поруху, поштовху, руху. Літати стало надзвичайно важко

Що зі мною тоді сталося, я зрозуміла набагато пізніше. Все ж я була в напівсонному стані в той час, дуже виснажена і не повністю свідома. Не плакала, трималася сильною, сконцентрованою, бо знала, що це мені може спасти життя. Я не плакала взагалі! Лише потім, коли наздогнало розуміння того, що ще могло відбутися, ой мамочко… невже мені було до землетрусу мало переживань.

Летіти я мала в Таїланд. А в аеропорту виявилося, що скорше можна вилетіти в столицю Малайзії Куала-Лумпур. Туди я і потрапила.

Чи довго відновлювалися після пережитого?

Після непальського землетрусу моє відчуття землі під ногами на період зникло. Це дійсно найстрашніше, що з людиною може трапитися. У прямому значенні – землі під ногами нема, не відчувається, вона хитається, нею трусить. Це відчуття тіло запам’ятало надовго. Воно несвідомо агресивно реагувало на усі наступні польоти і турбулентності. Воно боялося будь-якого незапланованого поруху, поштовху, руху. Літати стало надзвичайно важко. Моє тіло відчуло навіть мінімальний землетрус в Тайланді амплітудою в 1 ML. Моє тіло довго не могло прийти в себе, дуже довго.

Після кількох перельотів і короткого відвідування Малайзії та Сингапуру, я нарешті прилетіла до Тайланду, де пробула півтора місяці. Потім був Лаос, Камбоджа та Бірма (М’янма). Моя подорож, в кінцевому результаті, включала в себе 7 країн за майже 4 місяці.

Землетрус у Непалі 2015 року — землетрус магнітудою від 7,8 до 8,1 Mw, котрий відбувся 25 квітня 2015 року о 11 годині 56 хвилин дня за місцевим часом. Епіцентр землетрусу знаходився за 29 км від Ламджунгу, а гіпоцентр залягав на глибині 15 кілометрів. Це найпотужніший землетрус у Непалі з часу землетрусу 1934 року.

Поштовхи силою 7,8 бала за шкалою Ріхтера спричинили найсильніший за останні роки землетрус у світі. Їх гіпоцентр міститься на глибині 15 км приблизно за 100 км північно-західніше від непальської столиці Катманду, звідти землетрус прокотився на 150 км на південний схід.

Поштовхи відчувалися у столиці Непалу Катманду і спостерігалися на Евересті, спровокувавши сходження сніжних лавин. У місті Катманду була зруйнована 60-метрова башта Дхарахара, що входила до списку всесвітнього спадку ЮНЕСКО.

Землетрус трапився у розпал сезону сходження на Джомолунгма. Лавина на Джомолунгмі поховала частину базового табору альпіністів, які готувалися до сходження біля основної траси на вершину.

Від землетрусу в Непалі постраждали8 мільйонів людей. Щонайменше 4 300 людей загинули під завалами зруйнованих будинків, земляними зсувами й лавинами. Трагедія примусила почати дослідження геологічних та географічних змін у країнах Гімалаїв.

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN
Добавить комментарий