Нещодавно я з чоловіком ходили на день народження до рідні. Вечір був чудовим, поки сестра мені не сказала, що мій син таємно одружився за кордоном, а я ж про це нічого не знала. Так прикро мені ще ніколи не було, як можна було таке скрити від рідної матері

Різне

Так прикро, як зараз, мені ще ніколи не було – мій єдиний син одружився, і навіть слова мені не сказав. Не хотів, каже, псувати настрій ні тобі, ні собі цією розмовою. Гарне пояснення, нічого не скажеш.

Зараз я пенсіонерка, але ще працюю, для тонусу і для того, щоб бути на людях, а не через гроші. Ми з чоловіком, намагалися Максиму дати все найкраще. Хоча Максим і не рідний син для мого чоловіка.

Синові було три роки, коли від нас пішов його рідний батько, і п’ять, коли в сім’ю прийшов вітчим. Більше дітей я не могла мати, тому ми з чоловіком весь батьківський запал і любов вклали в Максима. Вчили, розвивали, любили навперебій – як більшість батьків. Максим – розумник, спортсмен, працює, живе окремо з дівчиною Оксаною.

У мене з цією дівчиною відносини такі собі, бо так сталося, що буквально напередодні нашого офіційного знайомства, ще не знаючи «майбутню свекруху» в обличчя, Оксана зчепилася зі мною в черзі в супермаркеті. Ну ось так вийшло – в житті буває всяко.

Я нікому не розповіла про це, але всі встигли побачити, що невістку я недолюблюю.

– Чому ти її так не любиш? – не раз питав мене чоловік.

– Нехай її Максим любить! – віджартовувалася я. – Моя любов їй не потрібна.

А нещодавно я з чоловіком ходили на день народження до рідні. Вечір був чудовим. Тільки ось в кінці сестра підсіла з питанням: – Як ваш Максим, нікого ще не чекає? Коли внуки будуть?

– Та ти що, Олено, які внуки? – засміялася я. – Розумні люди спочатку одружуються, а вже потім і про потомство замислюються.

– Ти що, жартуєш, чи що? – дивно подивилася на мене сестра. – Що значить «спочатку одружуються»? Він же у вас одружений вже, ви що, не знаєте? Восени їздили кудись за кордон, там і весілля було. А тут тільки в РАЦС сходили. Ні, ви що, справді не знали?

Виявляється, знали всі, крім нас. Ми з чоловіком ходимо ошелешені вже кілька тижнів – ну як же так? Хоча б сказати щось можна було? Довести до відома? Ну не настільки ми ж уже погані. Лягати поперек порога б точно не стали.

– А тому що Оксана тобі не подобалася ніколи! – пояснив син. – Ми не хотіли псувати настрій ні тобі, ні собі. Це наша справа, хіба ні? Ну ось ви дізналися – що, змінилося щось? До чого це все?

Але переконати себе, що все нормально, ми з чоловіком чомусь не можемо. Хоча аргументів на питання «А чо такого?» – ніби як теж немає. Крім того, що «так не робиться в нормальних сім’ях, і починати життя з обману не діло». А як важко все це переживає мій чоловік: мовляв, гаразд мені не сказав, я йому чужий по суті, але – матері. Хоча який він йому чужий? Ростив, виховував, на руках носив.

От не думала, що єдиний син, з якого я пилинки здувала, таке утне. Найцікавіше, що винними вони себе не вважають, живуть так, ніби нічого й не сталося. Але мені немає спокою. Не знаю, як і заспокоїтися. Прийняти ситуацію такою, як вона є, чи перестати спілкуватися з сином, адже він на це заслужив.

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN