Обличчя наливалося злістю від найменшої згадки про випадково відкриту есемеску на телефоні Бориса: «Люблю, цілую, скоро буду». Звісно, вона виписала той номер із позначкою «шеф» і довго мудрувала, під яким приводом познайомитися із суперницею

Соня ніколи за словом у кишеню не лізла. І навіть коли Борис її покликав заміж, ступаючи на рушничок щастя у ЗАГСі, на вушко йому прошепотіла: «Люблю до чортиків, але як в гречку скочиш – відріжу твоє щастя по самі «маракаси». Боря тоді лиш криво усміхнувся у відповідь. Але через кілька років, як зустрів Ліду, згадав слова дружини.

Їхнє сімейне життя нагадувало човен у морі: то тихо гойдався на хвилях у безвітряну погоду, то мало не тонув через потужні бурі. Бо сварилися молодята частенько. Причин багато шукати не треба було – емоції Соні зашкалювали, коли бачила поряд з чоловіком будь-кого з жіночок. Здавалося, ревнувала навіть до старших тіток, які Борі в матері годилися. Не соромилася ввечері влаштувати «допит»: що за одна, звідки, чого біля її чоловіка крутиться. Спочатку Борис не звертав на це уваги, навіть з того приводу жартував. Але потім зрозумів – у Соньки ревнощі хворобливі. Тому старався уникати таких ситуацій, аби марно не розпалювати її й так багату уяву.

За матеріалами – Вісник.К.

Аж тут зустрілась йому Ліда. Якось скорочував дорогу на роботу через парк і побачив там це сонячне дівча. Таке світле й грайливе, як зайчик ранкового променя. Вона йшла йому назустріч – і кожною своєю клітинкою вабила до себе. А руденькі локони, що ледве торкалися її плечей, жаринками запали в самісіньке серце. У ту мить він був думками далеко від Соньки.

– Дівчино! Дівчино! – гукнув Борис, коли юнка вже минула його і поспішила до виходу з парку. – Ви дещо загубили.

Рудоволоска оглянулася. Вона стала гарячково шукати очима на доріжці, що ж у неї випало? Та нічого не знаходила. Відкрила сумочку, перевірила – все на місці. Нарешті свій погляд спрямувала на незнайомця, який її окликнув:

– І що ж?

– Посмішку! Чарівна дівчина загубила розкішну посмішку!

Він зробив жест, наче щось підняв із землі та повітрям надіслав до дівчини. Від несподіванки та розсміялася.

– Ну, так ще до мене ніхто не залицявся…

Тоді Борис вперше запізнився на роботу. Та знайомство з Лідою було того варте. За кілька днів він вже знав про дівчину все: де живе, де вчиться, що любить. Дарма, що молодша майже на 20 літ, вона серйозно його зацікавила. Тим більше, у Соньки був черговий період розбірок – так хотілося втекти від того у тиху гавань під назвою «Ліда». Хоч тоді згадав слова своєї половинки, кинуті йому в день весілля. Аж мороз пробіг по шкірі, коли уявив.

***

Соня не тямилась від злості: як тому бевзю вдавалося її обманювати цілих два роки?! Та вона вже мало не про всіх жінок у місті все знала. А про цю досі не чула – не попадалась ні разу на очі. Обличчя наливалося злістю від найменшої згадки про випадково відкриту есемеску на телефоні Бориса: «Люблю, цілую, скоро буду». Звісно, вона виписала той номер із позначкою «шеф» і довго мудрувала, під яким приводом познайомитися із суперницею. І вигадала «дзвінок від банку». Це був найлегший спосіб – і Лідка без найменшої здогадки виказала начебто співробітниці фінансової установи свою адресу!

А Борис останнім часом став ну просто ідеальним чоловіком. Часто дарував квіти, підносив Соні всякі дрібнички. Згадала, що так прекрасно все було у них хіба до весілля. А потім сімейна рутина затягнула у свою круговерть. Ще й Соня ніяк не могла стати матір’ю. Це її дуже турбувало. Можливо, навіть більше, ніж ревнощі. І в момент, коли вона після візиту до спеціаліста переконалася, що нарешті чекає від Борі дитя, потрапило їй на очі те повідомлення. Здавалося, земля втікала з-під ніг. Ще вчора вона точно виконала б свою весільну обіцянку повідривати «маракаси». А тепер вирішила пощадити батька майбутньої дитини. Та лишати роман непоміченим не стала, а вигадала відплату і науку для коханки.

***

Надворі кипіло літо – пора закруток. Соня попросила чоловіка на вихідні їй закупити усе для чилійського соусу. Той з радістю притягнув дружині з ринку найгостріших перчиків, бо той соус – улюблена його заправка до всіх м’ясних страв.

На кухні смачно запахло – вариво закипало. Раптом задзвонив Борин телефон. Він вийшов з кухні, повідомивши Соні, що це – шеф з роботи, має йому відповісти. Для певності показав екран, на якому так і висвітлилося – «шеф». Та Соня добре знала, хто насправді дзвонить. Емоції вирували, як той соус в каструлі. Але цього разу намагалася їх не видати.

У неділю чоловік зазвичай проводить час з друзями. Їздять десь порибалити чи ходять на більярд. Соня любила лишатися сама вдома. Але цього разу й вона десь збиралася.

– Ти куди? – здивовано запитав Борис.

– До сестри. Соусу баночку занесу, – відповіла й швиденько пішла з дому.

Вона справді зайшла до своєї Світлани. Але для іншого.

– Сестричко, хочеш зробити добру справу? – запитала.

– А що треба?

– Одну курку провчити. Ти зі мною?

– Що, Борька таки в гречку скочив? Не подіяли твої перестороги?

– Не подіяли. Але я знаю, як то вирішити.

За пів години вони підходили до будинку, в якому жила Ліда. Соня набрала суперницю. Цього разу повідомила, що дівчина нібито виграла якийсь розіграш, що проводив банк, і кур’єр уже в дорозі, ось-ось доставить їй подарунок. Ліда втішилася. І коли у двері квартири задзвонили, не роздумуючи відкрила.

Соня не церемонилася. Переступивши поріг, вона тицьнула Ліді своє весільне фото.

– Ах ти ж! Тобі ровесників бракує, що ти «папіка» захотіла? Буде тобі зараз вся гострота почуттів!

Соня не дала дівчині сказати ні слова. Сестра взяла Борину любаску за руки, а дружина хлюпнула з банки свій гострий соус просто туди, куди було треба.

– Будеш знати, як моя душа пече!

Задоволена собою, Соня повернулася додому. Надвечір приїхав чоловік. Він винувато глянув в очі дружині:

– Нащо ти так?

– Щоб навіть у думках такого більше не мав. Останнє китайське попередження! Який приклад ти даси синові?

– Синові? – здивовано перепитав.

– Так-так. Я при надії…

***

Ображена Ліда потягнула Соню до суду. Але майбутня мама відбулася лише штрафом.

Автор – Світлана РІДНА.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Обличчя наливалося злістю від найменшої згадки про випадково відкриту есемеску на телефоні Бориса: «Люблю, цілую, скоро буду». Звісно, вона виписала той номер із позначкою «шеф» і довго мудрувала, під яким приводом познайомитися із суперницею