Одного разу до нас в гості прийшов далекий родич. Далекий родич був з тих чоловіків, які будь-яку фразу супроводжують багатозначною посмішкою, а з дітьми розмовляють так, як ніби перед ними дуже недалекі дорослі

Різне

За столом мій молодший брат потягнувся за цукром, і далекий родич підсунув цукорницю.

– Дякую, – ввічливо сказав Мишко. Йому було чотири роки, і він як раз освоював велику силу подяки.

– Дякую на хліб не намажеш, – вагомо повідомив далекий родич, – і в кишеню не покладеш.

Мишко розгубився і закліпав. А далекий родич багатозначно усміхнувся і продовжив пити чай.

В принципі, я легко можу уявити, що відбувалося в голові мого чотирирічного брата. Особливо добре це стало зрозуміло постфактум, коли далекий родич став збиратися, щоб йти, і в кишені пальта виявив пачку розтопленого вершкового масла.

Батько так реготав, що родич образився. І більше, здається, до нас не приходив. А мама потім, зітхнувши сказала, що можна було б обмежитися і чвертю пачки. Максимум – половиною.

Автор: М.М Зoщенко

Фото ілюстративне.


Джерело

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN