Пане Навроцький, якщо вас не переконують слова про боротьбу України, давайте так.
На фото ви бачите мене та мого друга з України. Його не має, його вбили.
Він колись мені казав, що я врятувала йому життя. В цьому є правда. Але тільки один раз. Наступного разу його вбили.
Я бачу його синів та дружину, якім боляче, але вони намагаються хити. Мені боляче, але моя біль, якщо подумати про рідних усіх, хто втрачав, це ні про що.
Тим не меньш, коли я дізналася, що його не має, з початку я впала, а потім перестала розмовляти на місяць.
Тому, пане Навроцький, це тільки одна маленька історія з життя українців, а вам зараз хочеться їх принижувати.
Всрався цей орден. Вони за нас всіх воювали вчора, воюють сьогодні, та будуть воювати завтра.
Вам хочеться показати свій ГОНОР, та будь ласка. Тільки за декілька років ніхто не буде знати хто ви, а історію україньської боротьби будуть знати ваши онуки.
А ще, пане Навроцький, якщо вам так не подобається Україна, то вчиться рити окоп.
