Петро Галю тримав на “запасній колії” усе своє життя. Не одружувався, але й не покидав. Їй заміж вийти свого часу не дозволив, адже “кохав”. Добре хоч донечку Галя, не дивлячись ні на кого, таки народила

Петро Галю тримав на “запасній колії” усе своє життя. Не одружувався, але й не покидав. Їй заміж вийти свого часу не дозволив, адже “кохав”. Добре хоч донечку Галя, не дивлячись ні на кого, таки народила.

Він приїжджав у їхнє село щоліта зі столиці. Зі здоров’ям не все у нього гаразд було, а тут якась далека родичка погодилась за помірну плату дивитись за ним влітку. Дивним він був той Петро. Високий і сухий мов молоденька акація. Ходив і зі щирим здивуванням роздивлявся крізь скельця своїх окулярів довколишній світ. В професорскій квартирі його батьків такого не побачиш. Там лиш гори книжок в яких так гарно розповідають про життя, але самого живого і справжнього життя там не було.

Тут він і познайомився зі своєю Галиною.

На відміну від Петра, Галина не мала ні тата професора, ні мами літератора. Росла собі дитина, мов трава при дорозі. Десь інколи з’являлась мати, але швидко зникала забуваючи усе на світі після першого ж тосту. Дівчина щось колись їла, десь спала. Сама навчилась усьому, що потрібно для виживання.

Їм добре було разом. Її безпосиредність і прямота, так зачаровували юнака, що ладен був іти за нею світ за очі. А Галя вперше зустріла людину, яка її бачила. Розмовляла з нею. Петро став її першою і щирою любов’ю. Саме аби хоч трохи дотягти до його рівня знань і розуміти про що ж він їй так гарно розповідає, Галя й почала наполегливо учитись і багато читати.

У Петрової матері мову відняло, коли вперше побачила обраницю сина.

— Або я, або вона! Оженишся на ній, ти не наш син і допомоги від нас не чекай!

Петро здався без жодних заперечень. В кінці кінців подумалось йому філософськи, любов і шлюб речі різні.

Так і прожили двадцять років: Галя коханка, а Петро одружений перспективний спеціаліст. Жінку знайшов собі під стать — інтелігентну і з хорошої родини, мав двійко дітей.

А Галя жила в тому ж селі, чекаючи рідких зустрічей з коханим. Петро не скупився – забезпечував її і дитину гарно. Приїздив раз на місяць і на день чи два розслаблявся. Тут йому не потрібно було прикидатись кимось іншим. Тут він міг робити і говорити усе, що забажає.

Донька Галі виросла і якось ніби від сну її пробудила.

— Хіба ж ти мамо живеш? Ти ж як колесо запасне. Він тебе тримає і користується зрідка. Як собі хочеш, а їдеш зі мною до міста. Доки я буду навчатись, ти повинна знайти роботу і влаштувати нарешті своє життя.

Чого – чого, а такого Петро не очікував. Повернувшись одного разу трохи раніше з відрядження знайшов дружину в обіймах незнайомця. Тоді навіть зрадів – нарешті з Галинкою поєднає життя. Зрештою, батьків уже немає, а статусу вже ні що не завадить.

Зібравши речі красномовно грюкнув дверима і поїхав в село до свого “запасного” кохання. А Галинки нема. Видзвонив, а вона ошелешила.

— Я нарешті заміж вийшла. Не за професора, але й водії гарні чоловіки. Ти вже маєш родину, дай і мені пожити.

Петро нині сам. Усі його розмови зводяться до того, наскільки ж віроломні жінки. Цікаво, він хоч колись зрозуміє, чому у його житті усе так обернулось.

Автор Анна К.

Головне фото – firestock.

Спеціально для intermarium.news. Передрук – заборонено.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Петро Галю тримав на “запасній колії” усе своє життя. Не одружувався, але й не покидав. Їй заміж вийти свого часу не дозволив, адже “кохав”. Добре хоч донечку Галя, не дивлячись ні на кого, таки народила