Після весілля моєї дитини, я мало не щодня приходила до них додому. Так тривало 5 років, поки невістка не сказала, щоб я більше на поріг їх не ступала.

Різне

Ми з моїм чоловіком жили душа в душу, як кажуть люди, але довго не було у нас діток. Фахівці весь час тільки руками розводили. І коли я дізналася, що чекаю дитину, то мені було 36 років, а чоловікові вже 40 років. Ми були на сьомому небі від щастя. У нас народився довгоочікуваний синочок. Нашому щастю не було меж. А коли синові нашому виповнилося всього 10 років, чоловіка не стало мого.

Виховувала сина я сама, другий шлюб навіть не розглядала ніколи, адже батько рідний у нас тільки один. Після закінчення школи, він вступив до престижного вищого навчального закладу в іншому місті. Будучи студентом, познайомився з дуже милою і серйозною дівчиною. Стали приїжджати разом на вихідні дні до нас додому. Майбутня невістка виявилася дуже хорошою дівчиною – з порядної сім’ї, красива, розумна і гарна господиня.

Після закінчення навчання, молоді вирішили одружитися і залишилися жити у нас в місті. Синові підвернулася перспективна робота якраз, та й до того ж у спадок від бабусі залишилася трикімнатна квартира. Як тільки вони одружилися, я приходила до них у гості практично кожен день. І кожен вечір я йшла ображеною на них.

Я щоразу починала розмову про онуків. Я твердила, що хочу онуків. Точніше внучку, а ще краще кілька онуків. Адже мріяла про внучку не тільки я. Ми з моїм чоловіком завжди хотіли багато дітей і онуків. Але, на превеликий жаль, доля розпорядилася по-іншому, синочок у нас народився пізно, чоловік навіть натішитися ним не встиг, а онучат взагалі й не дочекався.

Я твердила дітям, що треба народжувати якомога швидше, зовсім не думаючи про те, що потрібно їм. Невістка і син жартували постійно мені на це. А я все приводила в приклад нас з моїм чоловіком і просила не чекати довго, бо життя летить і роки минають. Якщо в гостях або на вулиці ми зустрічали маленьких дітей, я обов’язково твердила про те, що пора подумати про мене і народити онука.

Син і невістка почали на мене сердитися. Діти стали все частіше придумувати відмовки, щоб я рідше до них приходила. А невістка, яка мені ніколи не перечила, почала різко відповідати.

Так тривало близько п’яти років. В один з вечорів ми з ними серйозно посперечалися на тему народження онуків. В той день я дуже багато зайвого наговорила. Невістка мені сказала, що не бажає мене бачити більше у своєму домі з цими розмовами.

Зі сватами у мене відносини теж зіпсувалися – ми просто перестали телефонувати. Син став приходити раз на місяць на п’ять хвилин і то, якщо проїжджав повз мій будинок. Тепер я залишилася зовсім одна. Я стала дуже сумувати за ним. Але більш того, мої діти чекають поповнення. Мені їх сусідка нещодавно розповіла про цю радісну новину. Скоро виповниться мрія всього мого життя – я стану бабусею. Дуже хочу помиритися зі своїми дітьми, щиро попросити вибачення у них, але як це зробити, поки не знаю. Я мрію розділити з ними цю величезну радість. Як тільки я дізналася, що мій син скоро стане батьком, а я бабусею, то не знаходжу собі місця. Я навіть спати ночами не можу. все думаю про них, думаю про наше майбутнє, я все готова віддати, аби ми всі разом були щасливими. Підкажіть, що мені робити, як помиритися з родиною?

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN