— Пороблено тобі, дитино. Чари сильні, ніхто не допоможе. Не можна тобі заміж виходити. Чорна вдовиця ти. Так і знай, – говорила цілковиту нісенітницю, їй хотілось, аби і ось цим дівчатам стало так само не добре, як їй зараз. – З чоловіком і року не проживеш, чорну хустинку одягнеш

— Пороблено тобі, дитино. Чари сильні, ніхто не допоможе. Не можна тобі заміж виходити. Чорна вдовиця ти. Так і знай, – говорила цілковиту нісенітницю, їй хотілось, аби і ось цим дівчатам стало так само не добре, як їй зараз. – З чоловіком і року не проживеш, чорну хустинку одягнеш.

Іринка не вірила в усі оті ворожіння. Ще бабця її навчила, що долю визначає Господь, а оті усі чаклунки – відьми, то від нечистого, от і трималась осторонь. До сьогодні.

І треба ж було Оксані вмовити її на таку авантюру.

— Сама не заходитимеш, обіцяю, ти лиш мене до тієї баби Кабачихи проведи. Люди кажуть, йти потрібно неодмінно вночі, при повному місяці, тоді її віщування особливо правдиві. Ну, Ірусю. Ну, любочко моя. Невже відпустиш саму аж під ліс ідти?

І Іринка погодилась. Пішла. Але лишень за умови, що й на поріг тієї оселі не стане.

Ту світлу,. ніби білий день ніч, пам’ятатиме усе життя. Все довкола у світлі повного місяця здавалось незвичним. Ішли удвох зачаровано озираючись.

Під самим лісом, який здавався чорною і зловіщою хмарою, примостилась старенька кособока глиняна хатинка баби Кабачихи. Як звали стару, навряд хто і знав, так само, як і секретом був вік старої. Зате дорогу сюди знали жительки усіх окружніх сіл. Бо бабка і чоловіка могла з пляшки витягнути, і парубка приворожити.

— Ще моя бабця, Царство їй Небесне, – мовила Оксана, – розповідала, що змолоду Кабачиху уже сивою пам’ятає. Б-р-р. Як думаєш, що вона мені напророкує. Вийду я за свого Степана. Чи Любка таки його в мене забере.

А стара Кабачиха з самого ранку не в гуморі прокинулась. Поперек усю ніч “нив”, та й Сірко, най йому, вив не перестаючи. Ходила увесь день бурчала. Сама собі не рада була. Та ще й повня сьогодні. Спати точно не дадуть. Знов поназлітаються почнуть просити поворожити.

Кабачиха завше дивувалась – чому люди до неї ходять. Адже ні ворожити, ні тим паче робити помічне зілля не вміла. Ота стара хата, ліс, крючкуватий ніс і колода засмальцьованих карт, якось так впливали на людей, що вірили кожному її слову. Простий чай з ромашки, який закривала в баночку і продавала за великі гроші, допомагав людям так, що з подяками листи писали, друзям радили і навіть з газети інтерв’ю брати приїздили.

Так і є. Об одинадцятій постукали у віконце.

— Зараз я вам наворожу, – бурмотіла під ніс ледь сповзаючи з ліжка, – будете знати, як бабу серед ночі будити.

Поглянула на пізніх гостей і ще гірше їй стало: юні, сповнені життя, красиві. Очі так і сиплять смішинки молодості довкола.

Першою пішла Оксана. Вийшла ковтаючи сльози, в очі Іринці навіть не поглянула.

— І ти йди сюди, – тицьнула крючкуватим пальцем у другу відвідувачку, – тобі дужче чим їй треба.

Іра на ватніх ногах зайшла у кімнату. Ніби робот, сіла до столу. Дмухнула навіщось на колоду старих карт і трохи згодом почула:

— Пороблено тобі, дитино. Чари сильні, ніхто не допоможе. Не можна тобі заміж виходити. Чорна вдовиця ти. Так і знай, – говорила цілковиту нісенітницю, їй хотілось, аби і ось цим дівчатам стало так само не добре, як їй зараз. – З чоловіком і року не проживеш, чорну хустинку одягнеш.

Артем знов проходив повз Іринкине подвір’я. Тридцять років минуло, як вона нічого не пояснюючи просто попросила більше до неї не приходити. А вже й до весілля готувались.

От і ходить він щодня повз, аби хоч одним оком кохану побачити. Не може без неї. Хоч і одружений, хоч і має дітей, а Іринку кохає більше за життя.

 А Іринка щодня тікає в хату і через віконце тихесенько підглядає за Артемом, що проходить вулицею.

— Люблю тебе, – шепоче, – але то нічого. Я все знесу. Аби лиш ти жив. Хай з іншою. Але живи, коханий!

Автор Анна К.

Спеціально для intermarium.news. Передрук заборонено.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

— Пороблено тобі, дитино. Чари сильні, ніхто не допоможе. Не можна тобі заміж виходити. Чорна вдовиця ти. Так і знай, – говорила цілковиту нісенітницю, їй хотілось, аби і ось цим дівчатам стало так само не добре, як їй зараз. – З чоловіком і року не проживеш, чорну хустинку одягнеш