«Потрібно звернутися до Бога», — мене як осяяло і я починаю молитися Богу, просячи у нього допомоги. Раптом починаю відчувати, як до мене повертається сила і впевненість

О першій годині ночі мені зателефонували з районної лікарні. В їх гінекологічне відділення привезли молоду жінку з різкими болями внизу живота. Думали, що кіста, а коли розрізали живіт, то побачили велику пухлину, яка глибоко заходить в малий таз. Зав. гінекології та головний лікар у відпустці, оперувати не було кому. Мені подзвонили практиканти, які в ту ніч були на зміні.

В районі я був через 15 хвилин. Як з’ясувалося, молода і красива дівчина-пацієнтка лежить на столі з розпореним животом вже третю годину! Чому мені відразу не подзвонили? Незрозуміло, і з’ясовувати це часу немає. Швидко переодягаюся, мию руки і підходжу до операційного столу.

— Так … Що тут у нас?

Ситуація в операційній дуже напружена і я розумію, що всі надії тільки на мене, а поки я ці надії буду намагатися виправдати, потрібно знайти спосіб якось заспокоїти практикантів і весь персонал, який зібрався в операційній. Туди навіть санітарки зійшлися.

Пухлина дуже велика, дуже щільна і глибоко заходить в зону малого таза. Оглянувши пацієнтку, я розумію, що легко не буде. Дістатися вглиб у мене немає можливості, адже у відділенні немає необхідних інструментів. Доведеться все робити наосліп.

Відокремлювати пухлину потрібно дуже обережно, адже поруч — всі життєво необхідні органи і кровоносні судини. Один необережний рух і все — немає більше дівчини. Прошу асистентки подати мені тоненькі хірургічні ножиці, потрібно пробувати відокремлювати пухлину. Іншого виходу у мене немає і назад дороги теж уже немає. Якщо взявся, то треба йти до кінця.

Перша частина операції пройшла успішно, однак, як з’ясувалося згодом це була її найлегша частина. Далі почалося найгірше — потрібно навпомацки відокремити пухлину від вени. Робити це потрібно дуже обережно, адже, якщо зачепити вену, то почнеться кровотеча і пацієнтка заллється кров’ю. До речі кажучи, на станції переливання крові вже немає. Про це мені встигли повідомити напередодні.

Прошу в асистентки довгі хірургічні ножиці, адже цими короткими працювати більше не можу. Виявляється, таких ножиць в операційній немає! Буквально голими руками, обережно, сантиметр за сантиметром відокремлюю сечовід від пухлини. Асистенти мої починають падати з ніг, в операційній починається паніка.

— Зупиніть його хто небудь! Зараз кровотеча почнеться! Вб’ємо ж пацієнтку!

— Спокійно, жінки, я знаю, що роблю, — а у самого піт по спині градом тече, а в голові тільки одна думка: «Навіщо я за це брався?»

Далі ще важче. Пухлина зрослася зі стінкою прямої кишки. Доступу до неї у мене немає, ножиць нормальних теж немає. Працювати неможливо в таких ситуаціях, але я не можу бути боягузом в очах моїх помічників. Прошу свою асистентку запхати палець пацієнтці в пряму кишку, а сам на дотик, тупими і короткими ножицями починаю відділяти пухлину від кишки, намацуючи палець асистентки.

Нарешті і цей етап операції позаду, але стан пацієнтки починає різко погіршуватися. Вона лежить з розрізаним животом вже п’ять годин. Тиск падає, пульс теж. Я посилаю дівчат за кров’ю для пацієнтки, адже розумію, що кровотечі не уникнути. Попереду — найважчий етап операції — потрібно відокремити пухлину від венозної стінки.

Асистенти мої заспокоїлися, вони ж не бачать того, що бачу я. Пухлина повністю відокремлена з усіх боків, залишилося тільки відокремити її від вени. Вена проходить глибоко. Доступу до неї у мене немає. Починаю акуратно тягнути пухлину на себе, щоб хоч трохи зрушити її з місця і витягнути на світло. Трохи зрушилася, піддається, ура! І в цей момент я чую глухий хлопок — лопнула вена! Кровотеча!

Я швидко хапаю серветку і притискаю її до місця, звідки тече кров. Трохи зупинив, але це тимчасово, поки я тисну і поки серветка не промокла. Потрібна кров для переливання, а її немає. Я починаю розуміти, що ситуація безвихідна. Я не Бог і не зможу зробити дива.

«Бог Дійсно, потрібно звернутися до Бога», — мене як осяяло і я починаю молитися Богу, просячи у нього допомоги. Раптом починаю відчувати, як до мене повертається сила і впевненість. Я ще не знаю що робити, але вже знаю, що померти дівчині я не дам.

Акуратно знову починаю відділяти пухлину від вени. Ще кілька секунд і пухлина у мене в руках! Зміг, відділив! У цей момент двері в операційну відкриваються і асистенти заносять кров.

«Вийшло! Ура! Дякую Боже!»

Пацієнтка прийшла до себе, швидко відійшла від наркозу. Стою над нею і не віриться, що я зміг. Дорослий дядько, а сльози по щоках течуть, як у дитини.

Робота хірургів та й загалом всіх лікарів дуже важка і відповідальна, ви згодні?

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

«Потрібно звернутися до Бога», — мене як осяяло і я починаю молитися Богу, просячи у нього допомоги. Раптом починаю відчувати, як до мене повертається сила і впевненість