Diana Makarova
Ми повернулись з фронтового рейсу. Він був блискавичним, всього три дні – і він був стильним. Все, що було задумано, ми зробили, і рідко так буває, щоб всі зустрічі і планування відбувались як по нотах, вивіреними до хвилини підльотного часу.
Можливо, це вже сказався досвід. Можливо, боги війни скучили за нами. Я не була на фронті три місяці, зализувала рани, вчилась заново ходити. Замість мене їздили спеціально навчені люди. Аж ось виїхала.
Коли ти їдеш на фронт аж з такою перервою – ти бачиш разючі зміни. А зміни на фронті стаються разючі навіть за тиждень, навіть під час теплого лампового ООС – а що вже казати про три місяці шаленого движу?
ЗМІНИ
1. В підрозділів, які перебувають на вістрі боїв, ВСЕ ЄСТЬ. Принаймні вони так кажуть, бо просять лише коптерів, тепловізорів, ПНБ і автомобілів. Дрібничок таких, ага.
Тож, шановний донаторе, коли почуєш, що десь збирають на таке, мерщій біжи туди й допомагай. Все це розхідники фронту.
ПРИМ
Розхідники фронту є і генератори, і зарядні станції. Скільки їх не дай, буде мало, електрична мережа порушена, альтернативні джерела енергії потрібні. А вони ж ще й пролюблюються аж бігом.
2. В підрозділів, які перебувають в тилу або готуються на вихід, немає геть нічого, особливо немає наколінників і налокітників, шкарпеток, а також броніків сьомого класу захисту. Ну, це теж ясно.
Донаторе, не поспішай вкладатись в налокітники і броніки сьомого класу захисту. От не треба.
3. ПРОДУКТИ У ВСИХ ЄСТЬ!
Продукти єсть аж настільки, що навіть підрозділи, які перебувають на вістрі боїв, просять нас передати волонтерству притишити хід караванів з варениками, голубцями, салом, закрутками. Бо щоки під каску не влізають.
В Куп’янську, на місці зустрічі волонтерів з військовими, де військові, приїхавши на стрілку, бродять між цивільними машинами і питаються:
– А це ви наші волонтери? Це ж ви ж тьотя Галя з Ганно-Іванівки, кума Костянтина Макаровича? Шо, ні? Ну, ладно, будемо шукати…
Саме там ми були свідками сцени, де активне волонтерство наполегливо впихувало бійцям голубці, печиво, сало, а ті, старанно приховуючи жах на обличчях, підшукували делікатні вирази, аби відмовитись.
Не змогли.
У цьому батлі перемогло, звичайно, волонтерство. Та й хто бачив битву, в якій би не перемогла тьотя Галя з Ганно-Іванівки, кума Костянтина Макаровича?
– В третьому батальйоні сьогодні голубці. – повідомили ми комбату, який примчав на зустріч з нами.
– О Боже… – заволав він, не зумівши приховати жах.
Чого-чого, а голодним свій фронт Україна не лишить. Але я наполегливо прошу вас, шановні донатори – коли покличуть вас ліпити вареники для фронту чи пиріжки для нього ж – згадайте весь, правдиво описаний мною жах передових бригад і добре подумайте, чи дійсно треба це робити.
А коли вас закличуть збирати гроші на закупівлю тушонок і консерв, а паче мівін, не кажучи вже про макарони й крупи для фронту – біжіть звідти, роняя все.
Це непотрібні витрати.
Це викинуті гроші.
4. Окопні свічки.
Не треба.
От вже не треба.
Вони і взимку не були потрібними аж в таких кількостях, а зараз і поготів.
5. Маскувальні сітки, наш улюблений продукт – ці веселі, різнокольорові клумби, сплетені з порізаних джинсів, блузок і джемперів, ці, весело зблискуючі люрексом покриття, що призвані маскувати, але робляться чомусь так, щоб активно ДЕмаскувати – знову вийшли на сцену фронту. А ми сподівались, що вони припинили своє існування ще в році десь так 2017-му. Аж ні. Вони везуться тонами на фронт, ними накривають свалки продуктів біля блокпостів, або покривають авто, які бігають тиловими дорогами, і мчать ці авто, подібні циганським кибіткам, покритим коврами, розлякуючи приїжджих іноземних журналістів.
Якщо ви вже плетете сітки – поставтесь до цього перфекційно. Вкладіться в легку тканину військових кольорів. Ну, зробіть це, будь ласочка. Інакше це викинутий час та гроші.
6. Планшети
Медичні рюкзаки
Дальноміри
Метеостанції
Бусолі
та інші спеціальні приспособи лишаються мастхев для різних спеціальностей
7. Цікаво з медициною.
Провозили з собою соматичне і тактичне, нікому не знадобилось. Були в артилерії великих калібрів, піхоти, десантників, одного спеціального підрозділу. Всі працюють на передній лінії, у всіх досить чималі втрати. Але від медицини відмовляються, запаси єсть.
8. Зарплатня. Урізана версія.
Очікували обурення і криків “Тиграм в зоопарку не додають м’яса!” – натомість майже повний обобрям. Мовляв, добре, що урізали тиловим, отказникам тощо. Нічого оце розкидуватись грошима. Принаймні я була такою реакцією здивована.
Натомість, в’їхавши до Києва, ми охрініли від кількості нічних блокпостів. Нас вели військові, то навіть зі спецперепустками і паролями нас ледь довели до бази. На блоках відстійники верениць машин, спиняють на відстій і ночівлю на блокпості навіть військових, які рилом не вийшли. Я навіть перелякалась – а що, Київ готується до нового вторгнення?
– Та ні. – пояснили мені. – Зарплатня по тилах урізана, то всі бігом рвонули служити в окопах під Києвом, стояти на блокпостах, тільки б йшла відміточка, що ти на бойовому чергуванні.
– Ааааааа… Понімаю. – сказала я.
9. Блокпости в самій фронтовій зоні бігом повиключали в собі внутрішніх ментів. Бо фронт став упевнено наближатись. Чим далі ми від’їздили від фронту, тим більше ставало блокпостів з включенними внутрішніми ментами.
Якраз це не дивує. Всі дев’ять років війни ми це спостерігаємо. Чим ближче фронт, тим більше посмішок на блоках:
– А, волонтери? Проїздіть, щасливої дороги!
Чим далі відкидується фронт, картина разюче змінюється:
– А, волонтери? Пожалуйте на шмон. Знаємо вас, волонтерів. Мать, сувенірчики возите?
Цікаво, що в такі періоди затишку внутрішнього мента включають навіть ЗСУ-блоки. А під час наближення фронтових дій навіть ментовські мента в собі виключають. Робимо висновок – внутрішній мент в тобі залежить виключно від адреналіну.
10. Фронт упевнено наближається.
Таке враження, що стискується кільце. Місцеві живуть “нога на педалі”, навіть ті, що пережили окупацію. Вдруге туди мало хто хоче.
– Якщо в Слов’янську почнеться умовний Бахмут, тут нікого не лишиться, втечуть всі. – кажуть місцеві.
І це наче і непогано, скільки можна рахувати дурні цивільні смерті там, де люди мали змогу врятуватись – але ми мало віримо в ці запевнення. Ми точно знаємо, що люди під вогнем все одно лишаться. Давно тут їздимо, бачили всякого.
Фронт наближається.
Гудуть вночі горизонти залпами, а також міцними реактивними чергами. Все це схоже на танок балерини на старих підмостках – міцної такої тілом балерини, кілограмів на сто п’ятдесят. Тріщать підмостки. Кричать лебеді й гуси, летючи річним та озерним шляхом. І все це разом нагадує старий балет про якесь там озеро і якихось там лебедів. Мчимо ми в нашій старезній фронтовій машині – опелю, який мріяв стати джипом. І таки став ним. Зазираємо до інтернету. Там кажуть, наближається Гаага. Можливо, й так. Але поки що наближається фронт. І ті міста, які ще три місяці тому були тиловими, вже ловлять активні обстріли.
Біжіть, люди, біжіть.
Дайте військовим розібратись з ворогом.
Не заважайте їм.
11. На фронті треба бути. Крапка.
А, ні, то була кома. Бо коли ви почуєте заяви типу:
– А я й так знаю, що там на фронті, мені кум, сват, зять розказав, а я з нашими хлопчиками на зв’язку. – не поспішайте вірити, що ця людина точно знає фронт.
Бо на фронті треба бути.
Пронизувати його, метучись від позиції до позиції, від бригади до бригади. Уважно слухаючи те, що тобі ніколи не скажуть по телефону. Уважно слухаючи те, що тобі взагалі не скажуть, ти просто побачиш це в очах. Порівнюючи почуте, іноді докорінно різне. Зводячи все до середньо-арифметичного.
Фронтом треба дихати, інакше ти не почуєш його подих.
Фронт треба любити.
І тут вже майже крапка.
… Ф.О.Н.Д. починає збір на коптери
Я навіть поки що не нагадую вам тут наші реквізити. Адже їх добре видно на шапці сторінки.
Дякую, люди.
