– Розлучення було гучним. Не минуло й місяця, як у двері постукав поштар і вручив повістку. Надії на те, щоб зберегти сім’ю, вже не було. Чоловік усі наші речі привіз сам і викинув просто на вулиці. Тоді була погана погода, сильний вітер, тому дитячі шапочки та повзунки порозліталися і на сусідські подвір’я

Пізнього осіннього вечора Оленка зателефонувала до свого батька, щоб дізнатися, чому ось уже кілька місяців не отримувала грошей. У відповідь почула: «У мене, крім тебе, ще двоє дітей. Тебе одну я годувати не збираюсь! А як подаси до суду, ще й того не отримуватимеш!»

Батьки Оленки розлучилися, коли тій не було ще і року. Причини дівчина не знала, можливо, поспішили з одруженням.

– Розлучення було гучним, – розповідає Ірина, мати дівчинки. – Не минуло й місяця, як у двері постукав поштар і вручив повістку. Надії на те, щоб зберегти сім’ю, вже не було. Чоловік усі наші речі привіз сам і викинув просто на вулиці. Тоді була погана погода, сильний вітер, тому дитячі шапочки та повзунки порозліталися і на сусідські подвір’я.

За матеріалами – Вісник.К.

Ірина пережила розлучення. Через рік завдяки батькам пішла здобувати освіту. Дочку виховували терпеливі та мудрі дідусь і бабуся. Колишній чоловік невдовзі одружився вдруге. Шлюб він узяв з хресною мамою Оленки, тобто зі своєю кумою.

Вже й настав час іти малій до школи. Оленка вчилася на «відмінно», брала участь у різних олімпіадах, гарно співала, а згодом стала ходити до музичної школи. Росла здібною, завжди допомагала старшим.

Ірина на той час уже працювала на м’ясному комбінаті, та грошей не вистачало. Тож вирішила подати позов про стягнення грошей. Мовляв, якщо батько не хоче приїжджати до дочки, нехай хоч матеріально допомагає. І тут почалося найцікавіше!

Коли суд надав слово відповідачу, той злісно вигукнув:

– Це взагалі не моя дитина, і ніякі гроші ні їй, ні матері я платити не збираюсь! Своєю донькою я її не визнаю. У мене є дві доньки, і третьої не треба!

Як?! Оленка так схожа на тата, а особливо на його матір – і раптом не його. Проте суд вирішив, що батько повинен виплачувати гроші до досягнення повноліття дівчинки. Сам чоловік не захотів навіть подивитися на свою дитину.

Одного разу, коли дівчина їхала до музичної школи, біля неї зупинилось авто, і незнайомий чоловік запропонував підвезти. Під час розмови виявилось, що добрий водій і є батьком юної Олени. Він дуже розкаювався, просив вибачення за те, що не давав про себе знати, мотивуючи це тим, що йому не дозволяла бачитися її мати. (Бабуся колись розповідала, що коли Оленці виповнився рік, він разом зі своїм батьком приїжджали на її день народження).

Вперше у чотирнадцять Оленка почула привітання від рідного батька. Тато зателефонував, і цей дзвінок був милішим за всі інші. Дівчина сподівалася, що стосунки відтепер налагодяться. Вони зможуть бачитися частіше, вітати один одного зі святами. Спочатку так і було. Сестри приїжджали в гості, вона іноді гостювала у них. Та з часом зустрічі ставали холодними та нещирими.

Такі «натягнуті» стосунки тривали ще три роки. Після закінчення школи Оленка вступила до університету. На першому курсі їй виповнилось вісімнадцять, і, за законом, мати повинна була б знову подавати позов, вимагати стягнення грошей, поки дочка навчатиметься. Та дівчині соромно було судитися з батьком. Тому, поговоривши з ним, вирішили, що він добровільно виплачуватиме кошти. Спочатку гроші надходили вчасно. Потім – через місяць, а згодом взагалі перестав давати.

Зателефонувавши до рідного тата, почула: «Нічого ти від мене не отримаєш! Я зараз не маю грошей. А як і будуть, то вони не для тебе, бо в мене, крім тебе, є ще діти!»

Мабуть, не судилося Олені відчути батьківського тепла. Все, що вона отримала, – це кілька сотень його уваги. А батька у неї як не було, так і немає. Напевно, дочка йому не потрібна…

Автор – Ольга ДЕНИСЕНКО, Волинська область.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

– Розлучення було гучним. Не минуло й місяця, як у двері постукав поштар і вручив повістку. Надії на те, щоб зберегти сім’ю, вже не було. Чоловік усі наші речі привіз сам і викинув просто на вулиці. Тоді була погана погода, сильний вітер, тому дитячі шапочки та повзунки порозліталися і на сусідські подвір’я