Сиджу реву. Дочка? Пішла до батька, грюкнувши дверима. Нічого, заспокоїться. Я їх так люблю. Всіх. Всю мою величезну родину

Піду, — кричала моя 15-ти річна Валерія, — так і знай, піду і не знайдеш. Якщо батько і бабуся до себе не візьмуть — піду, куди очі дивляться. Ти розумієш, що ти робиш? Це ж ганьба, кошмар. Ще мене примусь пелюшки прати і возити коляску з … цим. Дочка тицьнула пальцем в напрямку мого живота. А я раптом відчула, як різко закрутилася голова.

Мені 40 років. Валерія — донька, яку я народила в першому шлюбі. Він розпався через пару років після її народження. Я повернулася з малятком до своїх батьків. Ні, колишній чоловік від виховання та утримання дочки не відмовлявся: зустрічався, в кіно ходив, подарунки дарував. До себе не кликав — там була забезпечена нова дружина, її шикарна квартира, багаті родичі, там дівчинку мою не чекали.

— А дядько Женя буде моїм татом? — питала 5-ти річна Валерія, — Як у тата його тітка Олена, вона його дружина і моя «запасна» мама?

Що відповісти? Татом він не буде, тато у Валерії вже є, але старшим другом, захисником — цілком. Тим більше, він абсолютно не проти, що Валерія є, на відміну від тітки Олени.

— Ой, доню, — говорила тоді мама, — аби Валерії не було гірше. Підете до нього, ти впевнена, що Женя не буде ображати внучку?

Я була впевнена. Та й згодом мама перейнялася до зятя щирою прихильністю.

— Хазяйновитий, добрий, — говорила вона, — пощастило, Валерію любить, як рідну. Якщо що, то Женя першим на допомогу поспішає. Он тестя на собі в 4-го поверху тягнув, коли у того нога була зламана, а ліфт не працював, а треба було терміново, у чоловіка мого зуб розболівся.

— Хороший мужик, — погоджувався мій батько, — правильний.

Валерія за всі 10 років нашого шлюбу була з Женею дуже дружна, кликала його татом Женею, скаржилася йому на мене, на вчителів, які занижують оцінки. Вони разом щось завжди майстрували …

— Чому ти не народжуєш? — років через три після мого другого заміжжя запитала мама, різко, в упор, мабуть, довго обмірковувала цю тему, — Женька відмінний мужик, і Валерії не завадило б брата або сестру.

А я хотіла, намагалася, та ніяк не виходило. Лікарі розводили руками, час минав.

— Не турбуйся, — говорив мені чоловік, коли в черговий раз ставало ясно, що лелека знову не прилетить, — у нас є Валерія. Не хвилюйся.

І справа навіть не в тому, що Жені потрібна була б рідна, кровна дитина, народити хотіла я. З люблячим батьком, в спокійній і повній сім’ї.

— Женя, — я була ошелешена 2 місяці тому, — уявляєш? Тест позитивний!

Чоловік розплакався, як хлопчисько, не важливо, що мені 40, а йому на 3 роки більше. Так і вийшло — ми перестали чекати, а чудо сталося.

— Пізнувато, — ахнула мама, — але нічого. Зараз навіть первістків пізніше народжують. Я дуже рада. Валерія через пару років піде з дому, а ви не залишитеся з Женькою одні. Він радий? Ще б пак! Ти ось що, Валерії поки не говори, нехай вже мине перший триместр. Пізніше скажеш.

— Мам, — крикнула дочка з прихожої, — це твої ключі випали з сумки? Я назад їх поклала.

І в наступну хвилину вона бліда і з круглими очима з’явилася у дверях кухні, де ми з чоловіком разом чистили картоплю. В руках у дочки була моя обмінна карта, та сама, з сумки …

Тоді і прозвучали жорстокі слова. І істерика, і сльози, і погрози. У мене закрутилася голова. Я бачила, як посіріло обличчя чоловіка, як знітилися його плечі …

— Може з нею поговорити? — мама засмутилася, — Ну підліток, бунтує. ревнує, розбестили її … батьки. Зрозуміє.

— Бити треба було, — прогудів тато фоном, — а не в попу дути всім разом.

— Я не знаю, — це колишній чоловік зателефонував через годину, йому поскаржилася Валерія, — це ваші бабські справи. Я не знаю. Але ти це … народжувати треба, чого її слухати.

— Не думай, — чітко і уривчасто сказала мені по телефону моя колишня свекруха, — не думай йти на поводу у безглуздого дівчиська! Вона ж не заперечувала, коли Олена їй сестру народила. Так, я прийму її в будинок, якщо вона прийде, Не вижену. А ти — народжуй!

Але добила мене жінка, від якої підтримки я очікувала найменше.

— Доброго дня, — голос на тому кінці дроту був мені незнайомий, — я — Олена. Я ось що хотіла сказати … нехай Валерія поживе у нас. У нас Даша, Валерія заспокоїться і зрозуміє, що сестра або брат — це зовсім не страшно. І Ви повинні обов’язково зберегти дитину.

Сиджу реву. Дочка? Пішла до батька, грюкнувши дверима. Нічого, заспокоїться. Я їх так люблю. Всіх. Всю мою величезну родину: і дочку, і Женьку, і маму з татом, і легковажного колишнього, і його сувору маму, і навіть таку зарозумілу, як мені здавалося, невідому Олену.

І мого ще не народженого малюка, за якого вони всі проголосували.

Як ви вважаєте, Валерія зможе прийняти цю дитину?

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Сиджу реву. Дочка? Пішла до батька, грюкнувши дверима. Нічого, заспокоїться. Я їх так люблю. Всіх. Всю мою величезну родину