Свекруха вже не хотіла мовчати і сказала моєму чоловікові, щоб збирав свої речі і покинув її дім. – Іринко, нехай він іде куди хоче, а ти залишся зі мною, ти мені, як донька рідна. Відтоді я стала жити зі своєю свекрухою. А одного разу мені прийшов дивний лист з Канади, то був син тітки Марії, він кликав мене заміж, але я його жодного разу ще не бачила

Життєві історії

Свекруха вже не хотіла мовчати і сказала моєму чоловікові, щоб збирав свої речі і покинув її дім. – Іринко, нехай він іде куди хоче, а ти залишся зі мною, ти мені, як донька рідна. Відтоді я стала жити зі своєю свекрухою. А одного разу мені прийшов дивний лист з Канади, то був син тітки Марії, він кликав мене заміж, але я його жодного разу ще не бачила

Що ми знаємо про свою долю, що нас чекає попереду – абсолютно нічого. Ми не знаємо коли вона нас випробовує, а лише бідкаємося на непросте життя, навіть коли все складається досить добре, ми не часто дякуємо їй. В моїй історії, я вважаю, що доля випробовувала мене не легкими іспитами і лише коли я всі їх пройшла, вона подарувала мені щасливе життя, зараз я дійсно щаслива жінка.

Ми з Миколою знали один одного ще з дитинства, розписалися, коли нам виповнилося по 18 років. Я – сирота, виховувала мене рідна тітка. Так я опинилася під одним дахом зі своєю свекрухою Ніною Андріївною. Вона відразу ж заборонила кликати її мамою. І по імені та по батькові теж. Тільки Ніна. Микола у неї пізня дитина, мала вона його в 36 років, і на момент нашого весілля їй виповнилося 54. Свекруха моя працювала в театрі костюмером і щиро вважала, що виглядає на 35 років. Вона була розумною та молодою душею.

До нашого весілля Ніна відразу поставилася скептично, але ставити умови не стала. Вона була впевнена, що наш шлюб довго не протримається. Так, врешті, і сталося.

Згодом у свекрухи почалися проблеми зі здоров’ям. А Микола був письменником, йому заважали, візити лікарів, доглядальниць, піклування про матір. Через рік він мені заявив, що потрібно відвезти свекруху в будинок для людей похилого віку. Мене це просто вразило і ми тоді серйозно сперечалися. Ніна все чула. Вона, мовчки, виїхала в вітальню і наказала синові:

– Іди! Я не хочу тебе більше тут бачити!

На той момент я покинула навчання, влаштувалася на роботу в сусідній магазин і доглядала за своєю свекрухою, як за рідною матір’ю. Мені була близька ця людина, вона і слова поганого мені ніколи не сказала, хоча я і жила в її домі. Від такого повороту подій я розгубилася. Мені особисто йти було нікуди. Але Ніна сказала:

– Іринко, прошу, залишся зі мною. Він хай іде, куди хоче. А ти мені як дочка рідна.

Микола пішов, грюкнувши дверима. Так ми і стали жити у двох з свекрухою. Микола до нас не повернувся, хіба що за речами. На розлучення він не подавав. Пояснив, що штамп у паспорті нібито захищає його від занадто завзятих дівчат. Одного разу свекруха мені сказала:

– Давай я тебе буду навчати костюмерній справі, я дуже добре в цьому розуміюся. Це не так просто, як здається. З хорошим фахівцем радяться всі сценаристи і режисери. Треба багато знати і вміти, розбиратися в історії моди, і я навчу тебе всьому, що знаю сама. Можливо, і роботу тобі допоможу підшукати.

Ніна зробила мені протекцію в своєму театрі і запевнила директора, що буде іноді приїжджати в театр разом зі мною, що її учениця дорогого коштує, адже буде найкращим спеціалістом у цій справі.

На співбесіду я збиралася, як на прийом до англійської королеви. У мене не було ніякої освіти, крім атестата про закінчення школи. Правда, я могла відрізнити справжні купюри від несправжніх, зробити шикарну викладку в будь-якому відділі будь-якого гіпермаркету, обслужити за годину пів тисячі покупців і кожному догодити. У мене були папірці про закінчення курсів касира і домашньої медсестри. Не тому, що вони були мені потрібні – просто їх видавали всім, хто закінчував короткочасне навчання. Однак до театру це ніякого відношення не мало, і я зовсім не вірила у свій успіх, але інших варіантів на той час не було.

Виходячи з маршрутки перед театром, я зіпсувала відразу два нігтя, намагаючись закрити двері. Я була в дуже засмучена. Треба було хоча б підрізати інші нігті. Мені потрібен був магазин, щоб купити ножиці і пилочку. На відвідування салону не було ні грошей, ні часу, я дуже поспішала.

Побачивши знайому вивіску магазину, в якому часто бували знижки, я забігла в зал і побігла вздовж рядів з товарами. За стійкою нудьгувала жінка років 50-ти. Вона сиділа на рекламному місці, де пропонували зробити пробний манікюр з новими лаками, і стала запрошувати мене до себе на акцію. Я відмахнулася:

– Не можу витрачати час на це, спізнююся я. Мені тільки треба підстригти два нігтя!

Вона подивилася на мої пальці з уламками нігтів і запросила мене в крісло:

– Це безкоштовно, не переймайтеся. Двадцять хвилин. Ви маєте 20 хвилин?

Жінка представилася Марією і заспокійливо воркувала біля мене, а я раптом розповіла їй про себе, як ніби в церкві сповідалася. До кінця мого монологу нігті виглядали чудово, а жінка щиро промовила:

– Ви – ангел! Хотіла б я мати таку невістку, як ви! Вона запропонувала мені приходити до неї на манікюр частенько. Ми обмінялися номерами телефону.

Роботу в театрі я отримала. Ніна від того була дуже щаслива. У відповідальні дні директор подавав до нашого під’їзду машину і Ніну привозили на роботу.

Микола інколи з’являвся у нас. Років через п’ять я подала на розлучення і отримала свободу. Але з чоловіками у мене не складалося. Тепер я розуміла свою тітку. Вона не могла ні мене кинути, ні свою, особисту долю при мені влаштувати.

Я прикрашала свою самотність тим, що оселилася в інтернеті. Там можна було спілкуватися з усім світом або жити ілюзією. Це не заважало роботі, я робила безліч фотографій з закулісся, у мене були тисячі читачів, зі мною радились костюмери з різних міст і країн. Я теж з вдячністю переймала чужий досвід.

Та якось несподівано мені прийшло повідомлення дивного змісту: «Ірино, доброго дня! Мене звати Артем. Моя мама розповідала мені про вас ще 10 років тому. Мама захоплювалася вами, як людиною і говорила, що для мене неможливо знайти кращої нареченої, а для неї невістки. Вона наполягала на тому, щоб я вам зателефонував і запросив на побачення. Але ми в той час займалися документами для переїзду в Канаду. Потім ми з мамою мігрували туди, живемо вже давненько тут. У нашому місті відкривається театр, де будуть йти іноземні спектаклі. Тут багато наших співвітчизників. Ірино, якщо вас ніщо не тримає там в Україні, приїжджайте до нас! У вас будуть робота і сім’я. Це не жарт, я звертаюся до вас серйозно. З повагою, Артем». Я була неймовірно здивована.

Зайшла на сторінку Артема, погортала фотографії, яких там було дуже багато, та впізнала Марію, яка робила мені манікюр 10 років тому! Я відповіла на його лист. Зав’язалося у нас листування. Артем сказав, що довгий час займався кар’єрою. Тепер він цілком успішний чоловік, пора подумати про міцну та хорошу сім’ю. Але йому ніхто не подобався. Коли стали набирати колектив, Марія згадала про мене, Артем знайшов мене в соціальних мережах. Довго спостерігав, переглядав усі мої пости і зрозумів, що його мама була права, що я дуже хороша людина.

Ніна зрозуміла мене і відпустила з найкращими побажаннями, було видно, що вона щиро радіє за мене. Вона вже одужала, навчилася обходитися без сторонньої допомоги. Зараз навчає відразу двох костюмерів, так що у неї все добре. У театрі її як і раніше люблять і цінують. В дорогу вона повчала мене:

– Якщо щось не складеться, ти завжди можеш повернутися! Знай, що я тобі рідна мати, а ти мені – донька.

Доля подарувала мені щедрий подарунок. Зараз я живу в Канаді з люблячим чоловіком і найкращою свекрухою і ні про що не шкодую. А свою Ніну я ніколи не забуваю, намагаємося приїжджати до неї усі разом на великі свята, вона мені рідна людина.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Свекруха вже не хотіла мовчати і сказала моєму чоловікові, щоб збирав свої речі і покинув її дім. – Іринко, нехай він іде куди хоче, а ти залишся зі мною, ти мені, як донька рідна. Відтоді я стала жити зі своєю свекрухою. А одного разу мені прийшов дивний лист з Канади, то був син тітки Марії, він кликав мене заміж, але я його жодного разу ще не бачила