Попри те, що ресурси країни-агресора росії виснажуються – радянські запаси техніки вичерпуються, виробництво не встигає за потребами фронту, відчувається нестача особового складу, – баланс сил останніми місяцями, як і раніше, залишається на її користь.
Адже українська армія також відчуває низку проблем. Москва продовжує повільне просування, розраховуючи захопити підконтрольні Україні райони Донецької області.
Майбутнє війни залежить від спроможності України розв’язати внутрішні проблеми мобілізації та отримати швидшу і масштабнішу західну підтримку. Ефективна військова допомога у сумі з посиленням економічного тиску на агресора могли б позбавити Кремль надії на успіх і підштовхнути його до переговорів.
Росія теоретично здатна відкрити другий фронт у Європі, але у реальності це вкрай малоймовірно. Хоча гібридна війна проти Заходу вже триває, справжні бойові дії проти країн НАТО стали б самовбивчим кроком: усі ресурси Кремля зосереджені на Донбасі. Росія кидає у бій усе – від старої техніки до ув’язнених і найманців з екзотичних країн. При цьому навіть обмежені операції, такі як штурм Покровська, розтягуються на півтора року. У цій ситуації напад на сильнішого супротивника, яким є НАТО, виглядає нерозважливим.
Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив ізраїльський військовий оглядач Давид Шарп.
– Президент Зеленський заявив: не виключено, що Росія відкриє другий фронт у Європі, не чекаючи завершення війни в Україні. За вашими оцінками, чи справді сьогодні країна-агресор Росія має ресурсну можливість воювати одразу на два фронти, відкрити ще один фронт проти однієї з країн НАТО в Європі?
– Передусім і в політиці, і у світовій історії є речі, які виглядали не дуже передбачувано і здавалися нелогічними. Тому я не можу на сто відсотків нічого гарантувати, це було б смішно. Але в нинішній ситуації, як мені бачиться, бойові дії теоретично можуть спалахнути, така ймовірність є.
Путін і Росія ведуть гібридну війну проти Європи, є атмосфера холодної війни, є дії, які теоретично можуть призвести до ескалації. Але варто розрізняти атмосферу холодної війни, гібридну війну, різного роду диверсії, акції тощо у різних площинах і власне намір почати війну.
Але почати ще одну війну в нинішній ситуації, коли всі зусилля Путіна і Росії кинуті на те, щоб захопити Донецьку область і по дрібницях в інших областях… До того ж кинуті буквально всі ресурси, починаючи від старих танків із кіностудії “Мосфільм” і закінчуючи витяганням злочинців із місць ув’язнення, залученням іноземних найманців третього ґатунку з дивовижних країн.
У ситуації, коли місто Покровськ штурмують майже півтора року, це не зовсім вдалий час нападати на сильнішого противника, причому набагато сильнішого, ніж Росія, якщо ми говоримо про блок НАТО. Зараз їм буквально не до чого іншого, хоча можуть статися ексцеси, інциденти тощо.
Що стосується того, що може статися потім, то, на мій погляд, ситуація приблизно така сама, хіба що є один виняток: якщо Путін раптом буде впевнений, що умовно Литві або Естонії ніхто не надасть допомоги, тобто НАТО порушить свій обов’язок і допомоги не надасть, і тоді Росія зможе домогтися легкого територіального успіху без великої війни. Але я думаю, що це було б великою помилкою.
– Чи допускаєте ви, що для України напад Росії на одну з країн Європи міг би зіграти в плюс у плані підтримки з боку союзників? Президент Зеленський у зверненнях до західних партнерів часто наголошує, що Росія набагато небезпечніша, ніж бачиться на Заході.
– Необхідно розуміти, що у міжнародних відносинах, у справах війни і миру все відбувається цинічно, і кожен передусім піклується про себе. Це нормально і зрозуміло. Тому теоретично, якби Росія зараз напала б на країни НАТО і почалася б війна між НАТО і Росією, звісно, це було б на руку Україні, і ще як. Це очевидно з інших подібних прикладів з історії. Але річ у тім, що така ситуація виглядає вкрай малореалістичною.
Щодо інших тверджень про те, що країни Заходу менш серйозно сприймають російську загрозу, то я частково погоджуся. З одного боку, сприйняття Росії як загрози останніми роками очевидно посилилося. З іншого боку, низкою країн це сприймається недостатньо гостро. Для власної безпеки, виходячи з цинічного, прагматичного підходу, окрім моральних міркувань, для країн Європи було б, мабуть, більш правильним надавати більшу допомогу Україні. Але вони сприймають ситуацію не особливо гостро і, по суті, значна частина країн Європи, розуміючи необхідність цього, не виходять із принципу, що це наша війна, що це пряма загроза. Швидше, з такого принципу більшою мірою виходять країни Балтії, можливо, ще Польща, але у всіх інших не так. Відповідно, є мотивація допомагати Україні, але ця мотивація в підсумку недостатньо висока.
У результаті допомога надається дуже масштабна, але вона розтягнута у часі. Якби цю допомогу було надано у коротші строки, то результат точно був би кращим. І що цікаво: могло б виявитися, що і допомоги довелося б надавати менше, бо якщо ти концентровано півтора року допомагаєш дуже істотно, це може виявитися краще, ніж чотири з половиною роки допомагати менш істотно.
– Ви вже сказали про те, що сьогодні Росія кидає усі ресурси, танки з кіностудії “Мосфільм”, кримінальників тощо, щоб тільки домогтися своєї мети. А які, власне, ресурси сьогодні є у країни-агресора? Чи вважаєте ви, що, наприклад, того самого людського ресурсу буде достатньо для того, щоб повністю окупувати Донецьку область у її адміністративних межах? Чи бачите ви ознаки того, що ресурс вичерпується?
– Усі ресурси – це повне підпорядкування економіки потребам війни і повна мобілізація або щось у цьому роді. На ці кардинальні кроки Росія не йде, але вона витрачає дуже багато ресурсів, зокрема, накопичений радянський потенціал. Запас техніки, зброю і боєприпаси багато в чому витрачені, виробництво не встигає за потребами низки ключових напрямів. Без мобілізації вони відчувають серйозні проблеми з людським ресурсом.
Залучення третьосортних найманців, яке здійснюється протягом багатьох місяців, – яскрава ознака проблеми. І те, що їм не вистачає сил більш активно наступати і на більшій кількості ділянок фронту, – це теж яскрава ознака.
Наприклад, натиск під Добропіллям виявився недостатнім, і росіяни не змогли розвинути успіх, який у них наклюнувся у серпні.
В армії РФ величезні проблеми: чому вона й досі здатна воювати? Інтерв’ю з ізраїльським експертом Шарпом
Але тут проблема у тому, що порівнювати потрібно обидві сторони. Вони стикаються з проблемами, і часто їм складно поповнювати втрати, хоча, вочевидь, у середньостроковій перспективі вони поповнюють більше, ніж втрачають. Проблема в тому, що Україна теж відчуває дуже серйозні труднощі з особовим складом і з поповненням. У наявності гострий дефіцит особового складу та інші проблеми. І цей баланс на користь Росії, попри всі російські проблеми, в останні багато місяців зберігається.
Якщо чисельність української армії, особливо бойових частин, знижується паралельно з російською або збільшується паралельно, але не змінюється балансу, то росіяни можуть собі дозволити продовжити наступати так, як вони це роблять останні два роки з осені 2023 року. Ми бачимо, що за цей період негативна динаміка зберігається, іноді гостріше, іноді менш гостро. Часом російська армія дуже повільно щось захоплює, іноді є якісь локальні обвалення фронту, наприклад, як під Авдіївкою, прорив під Очеретиним, Селидовим, Кураховим, коли їм вдається просунутись більше, і, відповідно, ця тенденція не змінюється.
В армії РФ величезні проблеми: чому вона й досі здатна воювати? Інтерв’ю з ізраїльським експертом Шарпом
Якщо припустити, що тенденція не змінюється, а війна триває довго, то можна зробити висновки, що вони поступово “відкушують” території, але це може зайняти багато часу. З одного боку, ось вам приклад Часового Яру і Покровська, які дуже довго штурмують. З іншого боку – прорив під Очеретиним.
Але загалом, я думаю, що Путін сподівається, що українські Збройні сили десь щонайменше частково посиплються, що в найближчі пів року-рік йому в будь-якому разі вдасться захопити значну частину того мінімуму, який він хоче, решту Донецької області плюс якісь інші території. Якщо він вирішить, що йому “достатньо”, то він може собі дозволити йти на переговори.
В армії РФ величезні проблеми: чому вона й досі здатна воювати? Інтерв’ю з ізраїльським експертом Шарпом
І тут питання у двох аспектах. Перше – це більш ефективні дії української армії на фронті, а заради цього необхідно розв’язувати проблеми з мобілізацією, комплектуванням, бойовою підготовкою. Це призвело б до того, що у Путіна було б менше надій на успіх. І, звичайно, потрібна більш масштабна допомога Заходу. Це додало б активів українській армії в іншому аспекті й створило б Путіну більше проблем. Ну і, звісно, важливий економічний тиск. Натяки на нього ми бачимо, адміністрація Трампа запровадила певні суттєві санкції проти Росії.
Загальний сенс такий: потужний економічний тиск призводить до того, що в Росії залишається менше грошей на ведення війни, рівень життя в країні знижується. Теоретично, але не обов’язково на практиці, це має призвести до того, що у противника стане менше ресурсів, він буде більш поступливим.
Відповідно, якби всі ці важелі й моменти були реалізовані помітною мірою, то та сама зговірливість і готовність на певні компроміси проявилися б із більшою ймовірністю.
Але поки що все одно залишаються тривожні тенденції. Попри те, що російське просування дуже повільне, воно все одно є. Варто проаналізувати, що сталося за ці два роки, яку територію противникові вдалося захопити, де сталися проколи, а де були успіхи, і робити висновки, наприклад, на два роки вперед.
