– Та вже, – сказала Світлана Дмитрівна, – нікудишня ти господиня, не можеш як слід навіть маму чоловіка прийняти в гостях. Нічого, не ти перша, не ти остання, сподіваюся з наступною дружиною Павлику більше пощастить!

Різне

Людина, яка ніколи не зможе змінитися. І там, де змолоду була дірка, то до старості буде діра. У всякому разі, мій особистий досвід показує, що якщо раптом людина, яка раніше був помічений в тих підставах і негативних висловлюваннях на вашу адресу раптом став ласкавим, ввічливим і попереджувальним, значить йому щось від вас потрібно.

– 20 років я заміжня, – розказує Ліда, – і всі ці роки у мене немає світу з мамою Павла, мого чоловіка. Почалося все ще до весілля. Світлана Дмитрівна просто спробувала прогнути мене, тоді ще зовсім дівчисько, під себе, зіштовхувала нас лобами і з чоловіком, і з його братом. Багато було всякого, не розкажеш в двох словах.

Ліда справді вийшла заміж за Пашку зовсім юною, в 19 років. Чоловік був на 6 років старше. У Павла був брат, ровесник Ліди, мати і батько, якого не стало через пару років після їхнього весілля.

– Сході туди, принеси те, – намагалася командувати свекруха молодою невісткою, коли вони після весілля спробували пожити з батьками чоловіка.

– Догляд, – сказав тоді молодим батько Павла, – інакше вона так і буде мудрувати.

Молоді послухалися поради, жили на знімних квартирах, збирали гроші, врешті-решт, впоралися, зараз живуть вже і у власній квартирі та борги виплачені. Трохи допомогли з покупкою житла батьки Ліди.

– Ми до Світлани Дмитрівни теж зверталися, згадує Ліда, – вже не було батька, але ми знали, що свекор залишив дружині солідний рахунок, просили в борг, щоб без кредитів квартиру купити. І ми б обов’язково борг повернули, але мама Павла нам відмовила.

– У мене і ще син є, – обгрунтувала вона відмову, – мені і про нього думати треба. А в інших-то сім’ях повністю батьки молодої дружини грошей на квартиру молодим дали, ось у моєї куми так. Вона сама ні копійки не вклала, всі батьки невістки самі зробили. Молодці.

– І завжди так, – каже Ліда, – у кого невістка свекрусі мало не ноги цілує, у кого багате придане принесла, у кого свати весілля шикарне закотили, а ми з її Павликом просто розписалися. Постійні порівняння і докори. І головне, робила вона це тільки, коли мого чоловіка поряд не було, а при Паші – така солодка, така любляча, прямо мама рідна. Він у мене довго не здогадувався, як Світлана Дмитрівна ставиться до мене насправді.

– Так що ти, – говорив Ліді чоловік, – мама тебе дуже любить, так завжди добре про тебе відгукується.

Через 4 роки після весілля у Ліди з чоловіком народився єдина дитина, син. На наступний день після виписки до них в гості завітала бабуся, Світлана Дмитрівна. Ліда тоді замучена була, дитина кричить, температура у самій піднялася, а мама Павла то одне вимагає, то інше: чаю подай та цукру побільше поклади, та ще заварочкі підлий.

– Адже бачить же, – згадує Ліда, – що мені ніколи, Пашка на роботі, я, немов варена, а вона командує та ще й претензії пред’являє.

– Та вже, – сказала Світлана Дмитрівна, – нікудишня ти, не можеш як слід навіть маму чоловіка прийняти в гостях. Нічого, не ти перша, не ти остання, сподіваюся, з наступною дружиною Павлику більше пощастить.

Через плач немовляти Світлана Дмитрівна не зрозуміла, як повернувся з роботи її син, останню фразу мами він почув. Йдучи до дверей, вона голосила, як змінився її син під впливом дружини.

– Не спілкувалися ми довго, – каже Ліда, – року 4. А потім якось почали спілкуватися, тим більше, що брат Пашки одружитися надумав. На весіллі само собою все якось злагодтлося. Світлана Дмитрівна на тому весіллі сяяла: дружина молодшого сина їй подобалася більше. І тато в начальник, і квартира є, і машина є, і на роботу зятя тесть прилаштував. Поглядала на мене з переможним виглядом.

Тільки забезпечена молодша невістка швидко дала зрозуміти мамі чоловіка, що благодіяння її сім’ї на свекруха не поширюються, а в свої справи вона лізти не дозволить.

– Златка рішуча, – каже Ліда, – на мову гостра. Відшила Світлану Дмитрівну, як попало. А з огляду на те, що син – типовий підкаблучник, свекровушка в сім’ю молодшого сина звуть рідко, внучку показують ще рідше.

Кілька років тому мама Павла почав хворіти. Нічого особливого, все, як у всіх: тиск скаче, суглоби до зміни погоди ломить. Але жінка всерйоз задумалася, а як вона буде далі жити. Страшно ж, дочок немає, внучка ще маленька, онук теж підліток, один син ображений на маму, другий син на все очима вольової дружини поглядає.

– Спочатку вона до мене ходила, – каже Ліда, – прийде і починає дифірамби співати: і господиня я зразкова, не те, що Злата, і син у мене розумниця, вчиться добре, по дому допомагає і сама красуня, виглядає молодо. Так неприємно її слухати.

– Тобі не догодиш, – каже чоловік, – мама тебе через роки розгледіла, визнала і оцінила. Радій, не треба пам’ятати образи. Все в минулому.

– Невже ти не розумієш, – каже Ліда дружину, – не мене вона розгледіла, а насувається старість?

Світлана Дмитрівна недавно почала називати Ліду донечкою, а під цим соусом спробувала залучити її до себе додому, щоб жінка допомогла їй зробити генеральне прибирання.

– Ось і відгадка «відлиги» у відносинах, – сказала Ліда чоловікові, – не любить вона мене все так же, тільки тепер у неї трохи зуби сточились. Вік.

– Не думай її повірити, – попереджає Ліду – Злата, – люди не змінюються, змінюються обставини. Так, синівський обов’язок – доглядати матір на старості, але ми-то з тобою Світлані Дмитрівні нічого не винні. Так що я вважатиму за краще грошима допомагати: наймати доглядальницю, помічницю по господарству і так далі.

Ліда з Павлом не мають таких статків, як Злата, але і вони схиляються до думки, що простіше буде робити так, як озвучила Злата. По крайній мірі, не треба буде вислуховувати лицемірні слова подяки і любові, не треба буде робити над собою зусилля, щоб спілкуватися.

– Треба пробачити, – кажуть оточуючі, – сама будеш старенькою, сама станеш свекрухою.

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN