Так ми і жили – тиждень Стас працював, на вихідні зникав, ми в неділю ввечері з’ясовували стосунки, потім він пробачення просить, щиро не розуміючи за що, і знову робота, а в п’ятницю – все спочатку, після роботи телефон відключений і невідомо, коли він з’явиться, а я терпляче чекаю його всю ніч, сама не розуміючи, навіщо мені це. Я чомусь думала, з народженням дитини щось зміниться, так напевно, багато хто думає, але у нас нічого не змінилося

Життєві історії

Так ми і жили – тиждень Стас працював, на вихідні зникав, ми в неділю ввечері з’ясовували стосунки, потім він пробачення просить, щиро не розуміючи за що, і знову робота, а в п’ятницю – все спочатку, після роботи телефон відключений і невідомо, коли він з’явиться, а я терпляче чекаю його всю ніч, сама не розуміючи, навіщо мені це. Я чомусь думала, з народженням дитини щось зміниться, так напевно, багато хто думає, але у нас нічого не змінилося

Я розлучена, але живу з чоловіком досі разом, причому – в моїй квартирі. На що сподіваюся – сама не знаю. Десь в глибині душі я розумію, що Стас ніколи не зміниться, але все ж продовжую і далі з ним жити.

З Стасом ми познайомилися на першому курсі університету і відразу сподобалися один одному. Який же він був красивий, високий, спортивної статури, а посмішка, дівчата за ним косяками ходили, а він вибрав мене. Я теж нічого дівчина була, струнка, коса до пояса, ось ми і зустрілися, закохалися.

Почали зустрічатися, перші три роки жили кожен в своєму гуртожитку, а потім з’явилася можливість підробітку, вирішили разом жити, щоб не розлучатися надовго. Зрозуміло, студенти, життя веселе, ми завжди кудись ходили, з друзями, чи так просто потусуватися, і до нас часто заглядали знайомі і друзі, такі ж студенти. Веселе життя було, безтурботне. А потім я зрозуміла, що чекаю дитину. Цій новині ми обоє зраділи. Стас дуже пишався тим, що скоро стане татом.

Ми все обговорили і вирішили, що треба оформляти стосунки, хоча до цього не мали наміру – нам і без штампа в паспорті було добре, але дитина повинна народитися в сім’ї. На цьому наполягали і наші батьки. Моя мама навіть продала в селі город, віддала всі, які мала, заощаджені гроші і купила нам невеличку однокімнатну квартиру.

Все для того, щоб у нас була справжня сім’я з своїм гніздечком. Сім’я вийшла, а сімейного щастя не було. Справа в тому, що чоловік не залишив свою звичку весело проводити час, тільки вже без мене.

Я постійно сиділа вдома, все-таки жінці, яка чекає дитину, все більше хочеться тиші і спокою, так було і в мене, хотілося подивитися телевізор, обнявшись з чоловіком на дивані, погуляти, так просто його частіше бачити, а чоловік все розважався. І найнеприємніше, я не знала з ким він проводить час, наші університетські друзі, приятелі всі переженилися і сиділи по домівках, а мій чоловік влаштувався на роботу, ось з новими друзями-колегами і проводив час.

По тому, як витікали зароблені гроші, я розуміла, що з друзями вони не в парку гуляли, одного разу навіть знайшла чеки з сауни. Я сказала чоловікові, що проти його таких дорогих способів відпочити. А він мені:

– А що тут такого, хіба не можу я після робочого тижня відпочити? Сходи теж кудись.

Ага, з восьмимісячним животом, куди я можу сходити, на лавочці біля під’їзду посидіти з бабусями? Він, взагалі, не розумів, чому я так засмучуюсь до сліз, чому мені це неприємно, що він не хоче провести час зі мною, а завжди тікає до своїх друзів, не розумів, чому я якоїсь уваги вимагаю, хочу його бачити.

Так ми і жили – тиждень Стас працював, на вихідні йшов в загул, ми в неділю ввечері з’ясовували стосунки, потім він пробачення просить, щиро не розуміючи за що, і знову робота, а в п’ятницю – все спочатку, після роботи телефон відключений і невідомо, коли він з’явиться, а я терпляче чекаю його всю ніч, сама не розуміючи, навіщо мені це. Я чомусь думала, з народженням дитини щось зміниться, так напевно, багато хто думає, але у нас нічого не змінилося.

Чоловік намагався бути зразковим чоловіком і батьком, цілий місяць намагався, а потім варто було тільки зателефонувати його друзям, він всі справи кидає і їде, на ніч, на дві, і все-одно йому, що там у сина і дружини відбувається, головне – татові весело. Я все чекала, нагуляється, заспокоїться, а потім мені набридло, і я виставила його з дому, краще ніякого тата, ніж такий.

Він навіть не пручався, виявляється, у нього давно вже запасний аеродром був, дівчина з роботи, яка вільна і любить весело відпочити, ось вони і знайшли один одного.

Я подала на розлучення, на аліменти, але через деякий час Стас повернувся, мабуть, батьки посприяли, дуже вже його мама переживала за нього, адже я, хоч не ідеальна, але все ж, дружина – і нагодую, і виперу, а без мене, як він житиме, а я і пробачила. Зараз, навіть слова доброго підібрати не можу, як себе назвати, мало мені було цих років, так я знову повірила, зради пробачила, думала він навчений цим досвідом, думала дорожить сім’єю, а він знову за старе, тільки зараз ще і грошей не дає:

– Ти і так аліменти отримуєш, чого тобі ще треба?

Так мені б хоч банальної поваги, думаю я про себе, він же навіть приховувати перестав, що живе з нами, тільки через маму, щоб її не засмучувати, а я думаю, навіщо мені так жити. Але ніяк не можу наважитися щось змінити.

Фото ілюстративне – mk.

Оцініть статтю:
BBCcCNN
Так ми і жили – тиждень Стас працював, на вихідні зникав, ми в неділю ввечері з’ясовували стосунки, потім він пробачення просить, щиро не розуміючи за що, і знову робота, а в п’ятницю – все спочатку, після роботи телефон відключений і невідомо, коли він з’явиться, а я терпляче чекаю його всю ніч, сама не розуміючи, навіщо мені це. Я чомусь думала, з народженням дитини щось зміниться, так напевно, багато хто думає, але у нас нічого не змінилося