– Так, зустрінемося. У мене переночуєш, якщо що. Ні, домашні не проти, я у брата живу. Беруші з собою візьми, а то тут личинка вічно репетує, спати не дає.

Різне

Приїжджаю додому з пологового будинку, а у нас гості. Двоюрідний брат чоловіка приїхав вступати до інституту. Гаразд. думаю, нехай поки документи подає поживе. Було неприємно, що мене не запитали, але я змирилася. Тим більше, як я думала, це ненадовго.

Доньці – тиждень від народження, я вранці сплю. Цей чолов’яга вісімнадцятирічний мене будить о сьомій ранку і заявляє:

– Я хочу снідати.

Я спросоння йому відповідаю:

– Сходи, кашу зігрій собі. Або пельменів звари, там в морозилці пачка повинна бути.

– Я не можу, я не знаю як. Мама сказала, ти мене годувати будеш.

А я страшенно хочу спати – дочка прокидалася кожні дві години, як за розкладом. А такий рваний сон позбавляє сил геть.

– Ваня, ти не маленький. Поклав в тарілку, сунув в мікрохвильовку, через п’ять хвилин дістав і поїв. Нічого важкого.

Він пішов. Я заснула. Знову розбудив він мене через півгодини.

– Звари мені каву, – скомандував мені недоук.

– Не ходи до мене в кімнату, будь ласка, мені це неприємно. Хочеш кави – гугл тобі в допомогу.

– Але мама сказала … – почав він, але я тут же його перебила.

– Мені плювати, хто і що тобі сказав. Я тобі не нянька. Вийшов звідси!

Перепрошую, але сплю я поруч з донькою практично в чому мати народила. Іноді скидаю з себе ковдру. І мені зовсім не хочеться, щоб цей молодик перебував у моїй спальні, поки я сплю.

Від наших перешіптувань прокинулася дочка, я встала, поміняла їй підгузник, і почала її годувати. І він знову приперся!

– Не можу свою зарядку знайти, дай мікро-usb.

Я тримаю на руках чмокаючу дитину, а він увійшов і вирячився! Тут я не стрималася і вигнала його, приставивши до дверної ручки стілець, для надійності. Дочка наїлася і заснула, я лягла поруч і тільки почала засигати, як мені подзвонила тітка чоловіка:

– Ось так ти проявляєш гостинність? Навіть кави хлопчикові налити не можеш! М’ясо вони взяли, а погодувати дитину не можуть! – почала волати вона в трубку.

– Маргарита Василівна, я ще сплю. У мене – немовля, якого я годую, тому що воно маленьке. А вже, вибачте, Ваша 18-річна дитина цілком здатна погодувати себе сама. До речі, Ваше м’ясо Ваня вчора один і зжер. Всього найкращого! – я відключила телефон в надії виспатися.

До обіду дочка ще два рази прокидалася, потім сита і переодягнена засипала. Ходити було важко – самій народжувати мені було не можна, тому був плановий кесарів розтин. Я добрела до кухні і отетеріла: каструля з кашею пригоріла, на столі половина пачки вже розморожених пельменів, в раковині купа тарілок, хліб з крихтами на столі. Посеред цієї пишноти сидів Іван і говорив по телефону:

– Так, зустрінемося. У мене переночуєш, якщо що. Ні, домашні не проти, я у брата живу. Беруші з собою візьми, а то тут личинка вічно репетує, спати не дає.

Образа нахлинула на мене з головою: приперся в чужий будинок, не дає мені спати, влаштував срач і ще ображає мою дитину. Я постукала йому по плечу:

– Ваня, з добрим ранком.

Він злякано підскочив, буркнув у трубку:

– Я передзвоню. Валя, а ти чого прокинулася вже? Давно тут стоїш?

– Давно. І не треба кликати гостей в чужий будинок, тебе тут одного вистачає. Подзвони своїй матері і скажи, щоб вона зняла своїй личинці квартиру. Тут ти не залишишся. І кухню прибери за собою, будь добрий, я тобі не служниця.

– Я ж жартома, так ласкаво діточок називають: личинка, личиночка, – почав він виправдовуватися.

– Уяви собі, у мене є інтернет і я знаю, кого називають личинками. Дзвони матері. – Я пошкандибала назад в спальню.

Увечері чоловік прийшов з роботи і накинувся на мене зі звинуваченнями: як я смію гнати бідного хлопчика.

– Скоро тітка Маргарита приїде, розібратися хоче, чому ти її дитину ображаєш.

– Послухай, у мене немає ні часу, ні бажання обслуговувати 18-річну бліду неміч, яка себе навіть погодувати не в змозі. Я доглядаю за нашою дитиною. Він сьогодні обізвав нашу дочку «личинкою», ще й в гості когось запросив, з ночівлею. Як думаєш, це нормально? Звати гостей в чужу квартиру, де є маленька дитина? І я впевнена – це тільки початок. Варто «хлопчикові» у нас обжитися, ми з тобою горя хапнем. Я приймаю превентивні заходи: він повинен з’їхати. – Пояснила чоловікові я свою позицію.

Ваню ми здали його розлюченій матері з рук на руки. Не буду розписувати той цебер образ, що ця баба на мене вивалила. Але я в усьому винна: ​​і голодом дитяточком морила, і уваги то я йому не приділяла. Закривши двері за верескливою жінкою і її синочком, я зітхнула з полегшенням.

А взагалі, мені цікаво, як вона взагалі додумалася відправити свою недоука в будинок, де скоро з’явиться немовля? Та ще й правила пристойності не пояснила?

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN