Тоді я ще не знала, що чужі діти ніколи не оцінять доброту і турботу. Я згаяла стільки часу, не народила своєї дитини.

Різне

Тоді я ще не знала, що чужі діти ніколи не оцінять доброту і турботу. Я згаяла стільки часу, не народила своєї дитини. Минуло більше 35 років, і тепер я розумію, якою не розумною, доброю і самовпевненою я була, коли погодилася виховувати дітей чоловіка від першого шлюбу. Чоловік всім хвалився, що не покинув дітей і ростить їх. Ні слова про мене! Тоді я цього не розуміла, я була сповнена сил і крутилася, немов білка в колесі…

Минуло більше 35 років, і тепер я розумію, якою не розумною, доброю і самовпевненою я була, коли погодилася виховувати дітей чоловіка від першого шлюбу.

Старшому його синові було сім років, він серйозно перехворів, у нього постраждала пам’ять – звідси погані оцінки і біологічна мама віддала його в спецшколу для відсталих.

Коли чоловікова колишня дізналася, що ми хочемо забрати хлопчика, вона зраділа і написала відмовну. У неї ще залишалася дочка Даша п’яти років.

Я усиновила хлопчика і прописала, так само як і чоловіка, на свою житлоплощу. Довго за ним доглядала, весь час проводила за заняттями з ним, бо навчання йому давалося дуже важко. Я, щоб підзаробити, шила на замовлення вдома, бо вийти на роботу з такою дитино я не могла. Чоловік працював у кооперативі, теж шив.

Жили ми непогано, в достатку. Я не забороняла синові бачитися з біологічної мамою, але вона не приїжджала і не дзвонила. Ми самі їздили з подарунками провідувати Дашу і відвозили гроші на неї.

Росла Даша як травинка в полі, рано почала фарбуватися, гуляти з різними компаніями і, врешті-решт, прийшла до нас пожити. Адже у нас було ситніше і багатше!

Мама її для порядку поскандалила, але більше не з’являлася і не дзвонила – здихалася і другої дитини. Син закінчив школу на трійки і пішов в швейне училише, але таланту і хисту у нього не виявилося.

Закінчила школу Даша, живучи у нас, в інститут не поступила на бюджет, ми перевели її на платне відділення.

Мені було важко, але я була наче той стійкий олов’яний солдатик, ба вважала, що діти не повинні страждати і їх треба гідно виростити.

Я відчувала, що Даша не любить мене, хоча і обіймала, і слова красиві говорила, але серце не обдуриш, від її свів віяло нещирістю. Чоловік всім хвалився, що не покинув дітей і ростить їх. Ні слова про мене! Тоді я цього не розуміла, я була сповнена сил і крутилася, немов білка в колесі.

Діти росли, я стала здавати, налягала втома.

Нерозумно, що не замислилася народити свою дитину, так нерозумно!

Даші виповнилося 18 років, справили її День народження і ось вона тягне зі своєї кімнати баул набитий речами і заявляє нам, що йде від нас, але щоб ми тільки не забували оплачувати їй інститут!

Пішла жити до хлопчика, і ні дзвінка, тільки потайки з братом спілкувалася, взявши з нього обіцянку нам не говорити.

Потім життя повернуло так, що нам з чоловіком дістався бізнес по нашій спеціалізації, і ми в нього впряглися. Син нам допомагав і ми думали, щочерез кілька років перепишемо бізнес на нього. Син мене слухав, поважав і підтримував. Через 3 роки хлопець одружився, причому запитав моєї думки, і дівчина Аня мені подобалася. Вона мала гарну посаду в комерційному банку і, головне, любила сина.

Якось син розповів нам, що у Даші все погано. Живе вона вже у третього за рахунком хлопця і працює продавщицею взуття.

Ну, я ж жаліслива, чорт мене забирай, життя мене ще мало навчило. Поїхали ми з чоловіком до неї на роботу, а вона там худа, бліда, синці під очима… Запропонувала я їй попрацювати менеджером на нашій фірмі з гідним окладом.

Попрацювала Даша рік, а у нас клієнти деякі дуже багаті були, ось так вона у нас і підхопила багатія. Він взяв її на утримання, і вона знову зникла.

Після одруження син пропрацював рік, і стало щось відбуватися. То зарплата йому мала – я збільшила, то замість роботи дружині своїй щось майструє – співробітникам це не подобалося.

І, врешті-решт, дружина і та сім’я його з нашого бізнесу висмикнули, мовляв, кашляє він, шкідливе виробництво. Привід був надуманий, але син мене вже не чув. І бізнес наш собі він уже не хотів і мислив він так, як вчили його дружина і теща.

А тим часом у чоловіка мого з’явилися коханки, і все йшло плавно під укіс.

Підлила масла у вогонь і Даша. Вона тримала контакт з батьком, дарувала йому дорогі подарунки і налаштовувала його проти мене. Тоді я цього не знала. Вона зняла для нього однушку і вмовляла відібрати бізнес і розлучитися зі мною, а вже вона йому в усьому допоможе. Вона не знала, що бізнес наш тримається не на її батькові, а на мені і моїх зв’язках, не знаю, чим би це закінчилося, але сталася криза, замовлень не стало, і я ледве встигла продати бізнес хоч за якісь гроші.

Так ми з чоловіком осіли вдома, без роботи. Правда, я ще три місяці самотужки закривала справи, здавала орендовані приміщення та інше, а чоловік мій няньчився з першим онуком, бо син тут же визначив його собі в дармові няньки.

І думки у них еі в кого не виникло, що мені важко одній все доробляти! А здоров’я моє вже було слабкіше, сили не ті, та й почуття, що я їм і не потрібна зовсім, не залишало мене.

Дашу, влаштовану на високий пост коханцем, заарештували і тримали близько року під домашнім арештом.

Виправдали, але гроші всі віддала. Це ми з преси дізналися, вона з нами перестала спілкуватися зовсім.

Чоловікові я знайшла заняття: купила ділянку, побудували будинок. Син рік не розмовляв з нами, тому що втратив няню. Наше життя його вже не хвилювало, сказав тільки: гроші не витрачайте, у мене немає грошей, вам допомагати!

Спочатку син і невістка хотіли, щоб в новому будинку ми зробили кімнату для них, а вони будуть закривати її на замок. Я відмовила. Сказала, що буде гостьова кімната, там і ночуйте – не сподобалося, і невістка кинула: «Ми свою дачу побудуємо».

Зараз будують, причому будує син сам, типу так його ніхто не обдурить, ми сидимо з онуками, але син став мені чужим. Намагається нас з чоловіком посварити, якусь все вигоду собі шукає, щось наговорює на мене нишком, став жадібним і вже років десять ніде не працює, немає, мовляв, такої роботи, щоб не працювати, але багато отримувати. Ось так його перекроїла дружина.

Я шкодую, я багато про що шкодую. З чоловіком, правда, трохи налагодилося. але ми все одно напівчужі, нас не поєднують спільні діти, а за його зради у мене лишилася обраха.

Моя порпда: не зв’язуйтеся з одруженими чоловіками, обтяженими дітьми! Якщо мужик кинув одну, може кинути і вас, або буде ходити направо і наліво! І його дітям ви рідною мамою ніколи не станете!

Ось я в 63 роки відчуваю, що абсолютно самотня, онуки виростуть, вони мені не рідні, і невідомо, як зманіпулюють ними їхні батьки.

А кому я вже потрібна у такому віці? Спочатку почати вже нічого не можливо.

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN