Тоді я зателефонувала свекрусі і сказала, що хочу розлучатися. – Дай йому, дитино, другий шанс, прошу тебе, – сказала мені тоді свекруха. Я їй пообіцяла, що зачекаю трохи. А коли поклала телефон, то дуже прикро стало за себе

В моїй сім’ї нещодавно змінилося, майже, все. Чи то якийсь смуток, чи то криза середнього віку, але чоловік вже більше року шкодує себе і просто сидить удома, а найсумніше, що його все це влаштовує. Перші декілька місяців я намагалася підтримувати близьку людину, адже ми сім’я і завжди маємо один одному допомагати, тому і в’язала усі фінансові питання сім’ї на себе.

Але я ж не можу весь час працювати лише сама, утримуючи всю свою сім’ю на своїх власних плечах. Будинок і діти на мені, а від чоловіка допомоги зовсім ні в чому не дочекаєшся.Я вже втомилася від цього і якось вже хотіла піти від свого чоловіка, так про це дізналася моя свекруха. Тепер вона мене дуже просить не кидати її сина і дати йому останній шанс все налагодити. А чи варто намагатися налагодити стосунки лише мені, якщо від чоловіка я жодних спроб щось змінити на краще не бачу?

Останній рік свого життя пам’ятаю себе вічно завантаженою справами сім’ї, на моїх плечах знаходиться абсолютно все. Я взагалі не розумію, як я не кинула це все, а намагалася бути прикладом і опорою для сім’ї в нелегкий період в життя для мого чоловіка. Завал на роботі, сімейні проблеми, виховання дітей – всього не перелічити, адже ще багато лише на мені. Раніше у нас все було по-іншому, ми тоді жили добре.

Ми з чоловіком після того, як зіграли пишне та велике весілля взяли квартиру в кредит і відразу ж переїхали в неї жити, щоб не надокучати батькам і різних непорозумінь не виникало. Не минуло й пів року, як я дізналася, що чекаю дитину і вже скоро стану матусею. На світ з’явилася донечка, а слідом за нею через рік – синочок. Чоловік займав високооплачувану посаду в одній фірмі, він гарно дуже заробляв, у нас взагалі тоді ніяких фінансових питань взагалі не стояло. Про якісь труднощі з грошима ми взагалі тоді не знали, нам на життя цілком таки вистачало. Тому ми думали, що борг за купівлю житла виплатимо в найближчі 5 років. Але сталося непередбачене, про це зараз і говорити дуже сумно.

На фірмі чоловіка почалися проблеми і він залишився без роботи в один день. У підсумку наша сім’я втратила основний заробіток, завдяки якому ми всі ці роки жили добре і все матеріальне забезпечення сім’ї тепер лягло на мої плечі.

Мій графік дуже змінився, від звичного раніше життя не залишилося й сліду. Вранці я одна збирала наших дітей в школу, відводила їх на заняття і бігла швидко на роботу, інколи навіть поїсти не встигала, бо на себе часу не вистачало, снідала я рідко. Тоді треба було бігати по магазинах за продуктами і поспішати додому, де мене чекали приготування вечері, прання, прибирання, прасування і виховання дітей. Крім усього переліку нелегких та клопітких буденних домашніх справ мені потрібно було приділити увагу ще й своєму чоловікові. Я розуміла, що без моєї підтримки та добрих слів він не вийде зі стану смутку та розчарування. Чоловік вважав себе тягарем для нас, так як перестав приносити гроші в сім’ю. Ось у нього і опустилися руки. На себе у мене часу взагалі не залишалося. Близько 12 години ночі я просто лягала на ліжко і відразу засинала, і дуже добре, якщо перед цим я встигала ще повечеряти. У такому ритмі пройшли пів року мого життя.

А потім поганий настрій мого чоловіка переріс в саму звичайну лінь. Він просто перестав цікавитися нашими сімейними проблемами і турботами, своїми дітьми і мною. Мені здавалося, що він дуже швидко звик до такого життя, і йому було вже й не так погано жити у такому ритмі, його абсолютно все влаштовувало. Те, що я працюю важко вже так багато часу, навіть не маючи часу для відпочинку, його не цікавить. Шукати відповідну для себе роботу чоловік не хоче, так як вважає що ми живемо не погано. Йому подобається сидіти цілими днями вдома, нічого не робити і просто шкодувати себе. А навколо все й так добре, адже все робиться моїми руками та стараннями.

Я ж втомилася бути у нього служницею на побігеньках. Мовчки виконувати всі його забаганки вже немає сил. Тому я не хотіла вже мовчати і поскаржилася своїй свекрусі на її сина. Вона, як жінка мене прекрасно зрозуміла, але попросила не поспішати розбігатися.

– Дай йому, дитино, другий шанс, прошу тебе. Може допомогти моєму синові з пошуком роботи? Тоді він відчує свою потрібність і знову стане люблячим чоловіком, – сказала мені тоді свекруха.

Я пообіцяла їй, що ще трохи почекаю і не залишатиму її сина самого. А самій стало так прикро. Чому мене ніхто не шкодує? Всі тільки й твердять про те, який бідний і нещасний мій чоловік, йому зараз непросто. А те, що я є і я не прислуга про це вже всі забули?

І ось тепер не знаю, чи варто взагалі давати шанс чоловікові? Я так втомилася і просто хочу знову відчути себе жінкою, а не безкоштовною домробітницею, яка постійно має приносити додому гроші, годувати всіх та доглядати за всіма. Таке нелегке життя мене втомило, радості в моїх очах вже давно немає, лише втома та смуток. Радості зовсім не має.

Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓

Тоді я зателефонувала свекрусі і сказала, що хочу розлучатися. – Дай йому, дитино, другий шанс, прошу тебе, – сказала мені тоді свекруха. Я їй пообіцяла, що зачекаю трохи. А коли поклала телефон, то дуже прикро стало за себе