У рік, коли моя сестра Юля закінчила школу я зібралася заміж. Гроші на моє весілля було відкладено за кілька років до цього: постаралася бабуся з боку батька. Але весілля у мене не було. Мені це болить досі

Різне

Знову до нас з чоловіком мама приходила. Моя. І знову просити гроші. Ні, мама не живе за межею бідності. Вона працює і досить пристойно заробляє. Але ось грошей не вистачає їй завжди.

– Свєтуль, займіть мені тисячі 2, – просить мама і я бачу, що просити їй вже не так соромно, як раніше. Але вона ще й попередні позичені гроші нам не віддала. Дістаю останні 500 гривень, простягаю: – Мамо, це все, що у мене є, ти ж знаєш, працює Ваня один, я ж в декреті. Мама втомлено і приречено забирає гроші і відкланюється, навіть не побачивши онуку.

– Світлано, – лається чоловік, – довго це все буде тривати? У тещі зарплата вище, ніж у мене. Нам трьом доводиться виживати і на менші гроші, а твоя мама ще й забирає пристойну суму щомісяця.

І він має рацію. Мама отримує пристойно і живе на ці гроші удвох з моєю молодшою ​​сестрою. Ось в ній-то й річ. Сестра Юля народилася раніше терміну, семимісячною. Мені тоді було 7 років. І в день народження Юлі моє дитинство закінчилося. Тому що всі, починаючи від бабусь з дідусями, закінчуючи мамою говорили: – Світлано, ти вже доросла, можеш і потерпіти, у мами з Юлею стільки клопоту!

І я терпіла. Спочатку без нової ляльки, тому що Юлі купувалися іграшки: вона ж все по лікарнях і по лікарнях. Потім терпіла без подарунків на день народження: гроші потрібно збирати, щоб Юлю відвезти в санаторій, вона ж така слабенька. Потім терпіла без черевиків, перевзуваючись з зимових чобіт прямо в літні босоніжки: Юлечка так просить новий велосипед!

І Юля давно виросла і зміцніла, а я все терпіла. А потім у мами увійшло в звичку виконувати будь-який Юлин каприз: – Я хочу телефон, як у Тані з другого під’їзду, – вимагала сестра, – як ти не можеш купити? Навіщо ти мене народила тоді? Навіщо мене виходжували! Так, мама все життя при сестрі підкреслювала, що народилася вона слабенькою і її довго виходжували.

У рік, коли Юля закінчила школу я зібралася заміж. Гроші на моє весілля було відкладено за кілька років до цього: постаралася бабуся з боку батька. Але весілля у мене не було.

– Юлечка на бюджет не пройшла за балами, будемо вчити платно, – сказала мама, – візьмемо з тих грошей, що бабуся для твоє весілля накопичила.

Прикро було. Юлечка байдикувала, а треба було вчитися. Ну годі, розписалися ми з Ванею по-тихому і я пішла жити до чоловіка. Тоді і почалися ці щомісячні побори мами з нас.

– Юлині однокурсниці такі модні, а наша що, в лахмітті ходити буде? – Юлині подруги на море зібралися, як це Юля не поїде, дай грошей у борг? – Юля істерику закотила, що у нас немає грошей відсвяткувати її день народження в ресторані! Дай грошей, ні, вдома вона не хоче!

Навіть коли у мене народилася дочка мама продовжила просити. А де ще їй було взяти? Юля ж вимагає, як відмовиш? Пробувала відмовляти, коли грошей зовсім вже не було, так сестра йшла з дому на 3 дні, відключала телефон, доводила маму до стану істерики. І потім ридала мама, яка відмовилася напередодні купити Юлі новий айфон. Я теж довго терпіла, навіть закиди чоловіка намагалася не помічати. Але один вечір переповнив чашу терпіння.

Заявилися до нас обидві, і мама, і сестричка. – Світлано, розпаковуй заначку, – урочисто і чомусь весело скомандувала мама. – Звідки, – питаю, – у мене заначка? Я не працюю, в декреті сиджу. – Да ладно, Ванька твій мабуть зібрав, скнара! – підключається сестриця. – Дочко, у нас Юляша заміж зібралася, весілля гратимемо, – каже мама. А для мене слово «весілля», як червона ганчірка для бика. Стримуюся ледь, щоб не вигнати обох.

– Немає у мене грошей, і, якщо у вас немає, то і нема чого весілля грати, – кажу, – нехай розпишеться і обійдеться без весілля.

– Ти очманіла? – починає кричати на мене мама, – Як це я рідну дочку без весілля заміж віддам? Що люди скажуть?

– А я що, не рідна тобі була, – закипаю, – я ж заміж, якщо ти, пам’ятаєш, без весілля виходила, бо ти всі гроші, відкладені бабусею мені на весілля, витратила на освіту улюбленої Юленьки!

– Ти – інша справа, – каже мама, – а Юлька без весілля не може.

– Я інша справа, – кричу вже, – я другий сорт чи що? Не буде вам більше від мене, ні гривні не буде. Як би не бідували. Твоя дочка рік тому закінчила навчання, нехай йде і заробляє. Вигнала я обох. І маму, і Юлю. Ну що я, реально другий сорт чи що? Чому я життя повинна покласти для сестри.

Чоловік, який повернувся з роботи застав мене в сльозах. Дізнавшись їх причину, сказав: – Ну нарешті до тебе дійшло. Досить ревіти. Так, у мене відкладено. Через тиждень беремо путівку і їдемо відпочивати, а з онукою моя мама посидить 10 днів. Нічого, дочкі 3 роки майже. Ми маємо право на весільну подорож.

Так і зробили. По поверненню мене чекав телефонний дзвінок від мами: – Ах, ось як ти вчинила? Відпочивати полетіла, а нам грошей не дала. Мені довелося кредит взяти. На весілля ми вас не кличемо. І врахуй, раз так себе поводиш, то ти не маєш матері.

А я думаю, може і правда, матері у мене немає? Давно вже. Років з 7 і немає, як Юля народилася.

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN