Військ Путіна біля кордонів України замало для великого вторгнення, позиції РФ слабкі. Інтерв’ю з Коваленком








Незважаючи на брязкання зброєю біля кордонів з Україною, країна-агресор Росія не впевнена у своїх позиціях. Кремль намагається шантажувати Захід, але в результаті лише більше заганяє себе в глухий кут і слабшає.

РФ уже зазнала фіаско під час першого вторгнення в Україну у 2014 році – тоді вдалося окупувати лише половину територій, які вона планувала. Наразі Кремль підготувався суттєвіше, але незрівнянно краще до відбиття його атак підготувалися Україна та її партнери. Таку думку в ефірі телеканалу OBOZREVATEL висловив військовий експерт Олександр Коваленко.

– Увечері 10 лютого у Росії вирішили скасувати перекриття району Азовського моря. Чому було ухвалено таке рішення?

– Це рішення було обумовлено тим, що до останнього моменту навіть у самій Москві не були впевнені в тому, які конкретно плацдарми вони будуть використовувати в межах навчань, тим самим протягом тижня порушуючи цілу низку норм морського права, перешкоджаючи повітряному сполученню між країнами більш як на тиждень.

Усе це могло б спричинити санкції у відповідь, політичну реакцію тощо з боку міжнародних партнерів як України, так і тих, хто досі досить лояльно ставиться до позиції РФ.







Те, що РФ буквально за добу змінила свої плани, свідчить про те, що вона не впевнена у своїй позиції. Вона використовує позицію сили, позицію тиску та шантажу щодо міжнародних партнерів України, щоб добитися якихось поступок для себе в політичному й економічному плані. Я маю на увазі розширення НАТО на схід і трубопровід “Північний потік-2“.

Але загалом позиція Росії залишається дуже слабкою. Подібні рішення лише демонструють це.

РФ має недостатньо сил для вторгнення в Україну.

– Наразі проходять російсько-білоруські навчання. США зазначили, що це схоже на ескалацію. Вони навчаються чи готуються до війни?

– Зрозуміло, ці навчання не мають жодного оборонного характеру. Вони більше подібні на військові наступальні операції.

Якщо говорити загалом про деескалацію, то хочу нагадати, що порівняно недавно Москву відвідав президент Франції Еммануель Макрон, раніше в Москві була низка інших представників міжнародної спільноти. Були переговори з російською стороною, зокрема безпосередньо між президентами у грудні 2021 року.

Але при цьому РФ не продемонструвала жодного бажання деескалації. Якби вона була готова до переговорів, вона, наприклад, поставила б на паузу збільшення кількості військ біля наших кордонів, вона б не нарощувала їх протягом усіх цих місяців. Вона припинила б поставки таких видів озброєнь, як так звані гіперзвукові ракети “Кинжал” у Калінінградську область.

Вона б не постачала до Білорусі в межах так званих навчань зенітно-ракетні системи С-400 “Тріумф”. Вона не стягувала б до кордонів країн Балтії та України оперативно-тактичні ракетні комплекси “Іскандер”.






Ми бачимо, що РФ дотримується тактики тиску та шантажу за допомогою брязкання зброєю та гри м’язами.

– Як ви оцінюєте загрозу повномасштабного вторгнення?

– Повномасштабного вторгнення Україна ще не переживала. У 2014 році був обмежений гібридний контингент сухопутних військ РФ. Він був зупинений, не досягнувши й половини тих цілей, які вони ставили перед собою. Нагадаю: первинною метою було захоплення територій так званого проєкту “Новоросія” від Харкова до Одеси. Цей проєкт зазнав фіаско.

На жаль, РФ вдалося окупувати півострів Крим, частину Луганської та Донецької областей, але це сумарно менше, ніж 50%. Це мінімальні втрати, з якими Україна вийшла із конфронтації з РФ.


На нинішній день ми бачимо значно більше накопичення сил і засобів біля наших кордонів, тому загрози, якими РФ хоче залякати країни Заходу, щоб диктувати свої умови, дещо більші.

Але бачимо, що країни Заходу не йдуть на повідці у шантажу Кремля, і Москву це дуже дратує. Вона настільки підняла градус напруження, що сама себе загнала в глухий кут.







Але на сьогодні контингент, сконцентрований поблизу українських кордонів, є недостатнім для того, щоб здійснювати повноцінне повномасштабне вторгнення.

– Чому стратегічні ланки зараз не залучені у навчаннях ЗСУ?

– Ці схеми були відпрацьовані ще з 2014 року у межах Міністерства оборони, Генерального штабу. Це схеми, у яких ухвалення рішень на місцях у певному сенсі важливіше, стратегічно вигідніше, ніж очікування якихось вказівок згори.

Захід не йде на повідці у шантажу Москви.

– Можливо, українські навчання варто було б проводити вздовж кордону з Білоруссю, вздовж східного кордону, де найбільший ризик вторгнення?

– Можливо, це звучало б логічно та раціонально. Але Україна – це країна, яка не погрожує своїм сусідам. І це країна, яка дотримується більш пацифістської політики – вирішення проблем дипломатичним шляхом, а не силою зброї.






Будь-які навчання, коли вони проводяться в межах суміжної країни, – це вже певна ескалація напруження. Це загроза.

Проводячи навчання на певній відстані від найчервоніших зон, Україна демонструє, що вона миролюбна країна і не загрожує своїм сусідам, незважаючи на те, що деякі з них уже давно ведуть проти неї війну.

– Практично щодня в Україну прилітають літаки із військовою допомогою США. Допомагає Британія та інші країни. Чи допоможе нам це, якщо станеться повномасштабний наступ?

– З урахуванням аналізу того озброєння та боєприпасів, які нам надсилають наші міжнародні партнери, можна зробити висновок, що вони роблять ставку на те, щоб підвищити обороноздатність нашої армії протистояти бронетанковим кулакам РФ.






Росія ніколи не славилася тактикою та стратегією. Коли кілька років тому проходили спільні навчання Росії та КНР, то китайські аналітики жахнулися з того, що російська армія використовувала напрацювання, тактику, стратегію, сценарії 1980-х років Радянського Союзу.

Тому подібні озброєння на нинішній день є досить ефективним попередженням РФ про те, що на неї чекає, якщо вона вдасться до агресивних дій і застосує весь свій потенціал проти України.












Прокоментуйте:
Оцініть статтю:
( Поки що оцінок нема )
BBCcCNN