Вкрай розгублена Галя, вирушила додому. По дорозі вона несподівано для себе побачила машину чоловіка, припарковану біля квіткового магазину. Біля неї стояла модно одягнена висока дівчина. Тут до неї підійшов Роман, який мав би бути зараз на шляху до Львова і дівчина, взявши у нього букет, сіла в машину

Різне

Тридцяте грудня. Залишився всього один день до Нового року. Люди метушаться, здійснюючи масові набіги на магазини і ялинкові базари. Галина теж повернулася додому з покупками і, насилу утримуючи всі пакети в одній руці, почала вставляти ключ, коли замок раптом клацнув і двері відчинилися.

– Ой, Ромчику, ти вдома? – зраділа вона.

– Так, Галочко. Я сьогодні рано, – забираючи все з рук дружини, відповів він і, чмокнув її в ніс, пішов на кухню.

Чоловік ніколи не приходив додому так рано. Зазвичай його робочий день закінчувався майже вночі і повертався він частенько з легким запахом “випитого”. Це і зрозуміло. Роман Григорович працював юристом, іноді доводилося до ночі розбирати документи або відзначати з клієнтами виграну в суді справу допізна. Галю це дратувало, але такі вимоги професії. За останній рік він непогано заробив, навіть зміг купити собі нову іномарку. Галина в марках автомобілів не розбиралася, але виглядала машина дуже презентабельно. Вона давно необхідна Ромчикові була, бо ж не личило на ділові зустрічі на автобусі кататися. До машини довелося придбати і дорогий костюм і відповідні парфуми, а також шикарні черевики та інші потрібні речі.

Галина весь час твердила, що їй немає необхідності готуватися, вона потім що-небудь собі купить, головне, Ромочка повинен солідно виглядати. Роман колись приїхав вчитися з маленького містечка, схожий на худого розпатланого горобчика, хлопець був забавним і дуже милим, за це вона його і полюбила. Вони одружилися, і з гуртожитка він перебрався до неї. А зараз Галя дивилася на Рому із захопленням, відтоді, як вони були студентами, він став солідним, красивим чоловіком.

Вона зняла куртку, стягнувши з ніг чобітки, пройшла на кухню, допомогти чоловікові розставити покупки в холодильник і шафи.

– Розумієш, Галочко, тут така справа, клієнт мій зараз у Львові, там процес проходити буде. Мені туди їхати доведеться, поїздом, довго, і там треба час, ще розібратися з паперами. Змушений буду тебе одну залишити на всі свята – не дивлячись їй в очі сказав Роман.

– Як же так? Новий рік же. А чому ти літаком не полетиш?

– Вибач. Я до свята тобі подарунок купив, гроші майже все витратив, тому зможу тільки поїздом. Гонорар за роботу отримаю там, на місці. Звідти прилечу, звичайно ж, літаком.

Він простягнув їй красиву оксамитову коробочку.

– Чи не обманули тебе? – захвилювалася вона.

– Галюсику, нормально все буде. Я з ним уже не раз працював. Хороший чоловік. Завжди розраховується без проблем. Не переживай. Відкрий. Хочу бути впевнений, що тобі сподобався подарунок.

Галя відкрила і ахнула.

Всередині лежала золота каблучка. Зроблена вона була просто, але основна у ній була не форма, а величезний діамант, що красиво переливався і відкидав сонячних зайчиків на все навколо. Галина подивилася на бирку і, побачивши ціну, майже впала на стілець.

– Ромчику, ти схибнувся?

– А що? Ти ж говорила, що ніколи у тебе діамантів не було. Ось я і купив. З наступаючим, мила.

– Ром, яка краса. Спасибі, сонечко. І гравірування всередині «Від коханого Роми». Який же ти у мене хороший, – вона міцно обняла чоловіка.

– Шкода тебе одну залишати на свято. Я нудьгувати буду.

– Не переживай. Подумаєш свято, день як день.

Увечері вони збирали валізу, щоб Роману не робити цього наспіх.

Вранці, попрощавшись з чоловіком до наступного року, вона пішла на роботу, а ближче до ночі, годині об одинадцятій, зробила кілька салатиків, відкрила коробку цукерок і, сівши біля телевізора, почала чекати півночі. Навіть ігристе відкорковувати в цей раз не хотілося. Але потім, хвилин за п’ять до закінчення року, вона подумала, що це, як-не-як свято, і поставила пляшку на стіл, а під бій курантів налила собі шипучого напою і загадала, дивлячись на колечко і думаючи про чоловіка, щоб з нею поруч був тільки люблячий її чоловік. Потім вона зняла каблучку, поклала в коробочку, але закривати її не стала, поставивши на столик, що стояв біля дивана, дивилася, як воно блищить здалеку.

Рома так і не подзвонив. Хоча вона принесла телефон в кімнату і поставила на столик поруч з оксамитовою коробочкою.

– Напевно, знову не зарядив телефон перед дорогою. Я винна, що не встежила, – подумала вона перед сном.

Ромка часто забував його заряджати, особливо останнім часом.

Ранок почався неприємно. Галю розбудив дзвінок у двері.

– Хто там, – накидаючи на себе халат, запитала вона.

– Галю, ви нас топите, – почула вона голос Віри, сусідки знизу.

Відкривши двері, з плутаних пояснень сусідки зрозуміла, що у них тече зі стелі на кухні. Обстеживши труби під мийкою, жінки виявили, що протікає шланг, що йде до крана холодної води.

– І Ромка поїхав, як на зло, що ж робити? – розгубилася господиня.

– Галко, включи голову, перекривай воду і викликай чергового слюсаря, – порадила Віра.

– Слюсар буде протягом години, чекайте, – відповіла їй сонним голосом, диспетчер.

Години через півтора з’явився підвипивший (свято ж) слюсар, швидко зрозумів в чому проблема, він збігав кудись, приніс і встановив новий блискучий шланг.

– Все, господине, не тече. З тебе п’ятсот гривень.

– А чого так дорого?

– Так свято, подвійний тариф. Де тут у тебе зателефонувати в диспетчерську можна?

– Он, на столику телефон. Зараз гроші принесу.

Поки слюсар дзвонив, вона намагалася назбирати п’ятсот.

– Здача тисячної купюри у вас є? – запитала вона говорить чоловіка, що саме розмовляв з диспетчером.

– Неа, немає, – відгукнувся той.

– У мене тільки 400 гривень тоді.

– Годиться. Неси, – відгукнувся слюсар вже з порога.

Галя віддала гроші. Повернулася на кухню і поставила на вогонь чайник, сподіваючись, що чашка розчинної кави приведе її в порядок після цього неспокійного ранку. Ромі вона завжди варила мелену в турці, але зараз просто не було сили. Поки вода закипає, вона вирішила зателефонувати чоловіку, але телефон у нього виявився відключеним, напевно, в поїзді не було де зарядити. Галина знову подивилася на каблучку і її ніби облили холодною водою. Коробочка і бирка від неї були на столику, а каблучки не було. Вона обшарила все, але не знайшла.

– Точно. Це слюсар забрав. Більше нікому.

Галя швидко набрала номер диспетчера.

– Ви не могли б мені дати телефон слюсаря, який у мене зараз був? – тремтячим голосом, намагаючись триматися спокійно, попросила вона.

Напівсонна диспетчер пробубоніла, що він на виклику.

– Дівчино, мені терміново. Знову вода тече, – збрехала Галя.

– Я передам.

– Ну, будь ласка, я сама додзвонюся.

– Що сподобався? – єхидно запитала диспетчер.

– Дуже.

– Ох вже ці самотні жіночки – усміхнулася в трубку дівчина і продиктувала номер.

Галя налементувалась на слюсаря, який ніяк не зізнавався, що взяв каблучку. Потім дала йому час, після якого, якщо він не поверне, пригрозила подзвонити на 102.

Через годину пролунав дзвінок у двері.

Слюсар подав каблучку, при цьому довго і нахабно реготав, пояснюючи, що пожартував.

– Говори спасибі, що в поліцію не звернулася.

– Ось там би посміялися-то з тебе.

– Чого б це?

– Я цей металобрухт в ломбард носив. Дешеве воно. Навіть не золото, а так, зі скельця.

– Не обманюй. Пішов геть, – Галя виштовхала чоловіка за двері.

Потім сіла на диван і почала розглядати колечко.

– Каблучка не справжня? Яка нісенітниця. Чи не підмінив? Ні, не встиг би гравіювання зробити. Це воно.
Дивне почуття закрався в душу жінки.

Галина швидко одяглася і побігла в найближчий ломбард, що знаходиться в кварталі від її будинку.

– Чому сьогодні, першого січня, ломбард не закритий? – подумала вона. – Дивно як.
Зайшовши, вона протягнула чоловікові в віконці кіаблучку.

– Скільки за нього дасте?

– Знову воно? Я ж вашому чоловікові сказав, коли він годину тому приходив, що це біжутерія. Такі ми не беремо. Вони в переході коштують гривень триста не більше.

– Ви подивіться уважніше. Це інше.

– Ні, дівчино, я через гравірування впізнав його. Це підробка. Так що передайте вашому Ромі, щоб більше не приходив, а то він так тут злився, що наступного разу я на 102 наберу. Та й ви теж, йшли б по-доброму.

Вкрай розгублена Галя, вирушила додому. По дорозі вона несподівано для себе побачила машину чоловіка, припарковану біля квіткового магазину. Біля неї стояла модно одягнена висока дівчина. Тут до неї підійшов Роман, який мав би бути зараз на шляху до Львова і дівчина, взявши у нього букет, сіла в машину.

Вони поїхали, а Галина ще кілька хвилин не могла зрушити з місця. Потім, абсолютно здивована побаченим, повільно, не піднімаючи голови, ніби була винна, що виявилася свідком того, що бачити їй було не можна, повільно пішла повз місце, де стояла машина.

У цей момент щось яскраво блиснуло в снігу, освітлене світлом фар проїжджаючого автомобіля.

Вона придивилася і побачила каблучку. Піднявши його, зрозуміла, що це точна копія її каблучки. Значить, Рома купив два однакових, їй і тій дівчині, а вона, коли викидала цигарку, випадково впустила його з руки, можливо, їй воно було завелике.

Весь вечір Галя, як зачарована дивилась на ці каблучки. Різниці не було майже ніякої. Хіба що, одне було трохи важче і скло в ньому переливалося яскравіше, ніби колючими іскорками, а в іншому вони були абсолютно однакові.

На другий день до Галини заїхала подруга. Зі Світланою вони дружили ще зі школи.

– Свєтко, скажи мені, – запитала вона подругу, після привітань і поздоровлень. – Ці каблучки однакові?

– Це прикол такий чи що? Я, Галечко, хоч вчора і відзначала, але справжнє від підробки відрізнити поки можу. Ось це – золото, бачиш, проба є, і камінь – діамант, ось позначено скільки карат. А друге – стовідсоткова біжутерія.

– Перевірку пройшла, значить, можемо винця випити, – перевела розмову в жарт Галя.

– А звідки така краса? Дороге, напевно?

– Чоловік подарував.

– Щаслива.

Через кілька годин після відходу Свєти, Галина зателефонувала слюсарю і попросила поміняти замок на вхідних дверях.

– Тисяча, – незворушно відповів той.

– Добре, я заплачу.

Вранці Галю розбудив дзвінок телефону.

– Галча, прости, не міг подзвонити. У телефоні зарядка села, а зарядити в поїзді ніде. З новим роком тебе.

– З новим щастям, – несподівано холодно договорила за нього дружина.

– Що з голосом? Щось трапилося?

– Приїжджай. Потрібно поговорити.

– Як же я це зроблю ? Я ж…

– Ти в місті, я тебе вчора бачила.

Через п’ятнадцять хвилин біля входу, після недовгих спроб вставити ключ в замок, пролунав дзвінок.

Галя прочинила двері, не знімаючи з них ланцюжок.

– Ось, забери. Вона подала Ромі коробочку з несправжнім кільцем, яке він їй подарував.

– Відкрий, давай поговоримо.

– Нам немає про що говорити. Іди до неї, я не хочу фальшивої каблучки, фальшивої сім’ї, фальшивої любові. Віддай їх своїй дівчині. Після вихідних подам на розлучення, – не в силах більше стримуватися, майже крикнула вона, і зачинила двері.

Роман, вийшовши з під’їзду, викинув коробочку в урну. Нова його кохана добре розбиралася в коштовностях і відразу б викрила підробку, а тут ще й гравірування.

А через кілька годин місцевий випивоха, проходячи повз, побачив красиву оксамитову коробочку в урні і, виявивши в ній нову каблучку і бирку з неймовірно високою ціною, присвиснув від подиву. Потім, озирнувшись по сторонах, швидко засунув знахідку в кишеню, і бігом побіг в найближчий ломбард, що знаходиться в кварталі від цього будинку.

А в цей час Галя, зварила собі кави і, задумливо, пила її на кухні. На душі було сіро і неприємно.

– Але ж збулося бажання моє, як не крути. Я хотіла, щоб зі мною був люблячий мене чоловік, а Роман мене не любив. Ось і прибрала його від мене доля. Значить, залишається тільки чекати того, кого я загадала, – подумала вона, подивившись у вікно на який випав за ніч і тепер блискучий на сонці мільйонами розсипалися діамантів сніг. Посміхнулася і, вперше з початку року, відчула себе абсолютно спокійною.

Автор: Лана Ленц.

Фото ілюстративне.


Джерело

Рейтинг статті
Поділитися з друзями
BBCcCNN
Добавить комментарий