5 червня. Звичайний літній сонячний ранок…
Вони, як і щодня, пішли на роботу. На роботу, де виготовляли дитячу продукцію, дарували дітям радість, солодкі посмішки та гарний настрій.
Ніхто не міг уявити, що цей день стане для них останнім.
Два прильоти… Чотири життя…
Коли прийшла біда, вони не думали про себе. Вони кинулися рятувати інших, допомагали людям вибратися з небезпеки, жертвуючи власним життям. Вони врятували багатьох, але самі вже не повернулися додому…
Сьогодні їх чекають рідні. Чекають дружини, діти, батьки. Чекають марно…
Неможливо знайти слова, які втамують цей біль. Неможливо зрозуміти, чому найкращі люди йдуть так рано.
Світла пам’ять Героям мирного життя. Людям із великим серцем, які в останні хвилини свого життя думали не про себе, а про інших.
Співчуття рідним та близьким.
Яна Балабан