Я не зводив з Оксани очей. Коли наші погляди зустрілися, вона кілька секунд пильно дивилася на мене, а потім мило кивнула головою. Отже, впізнала. При першій нагоді, не задумуючись, підійшов і запросив її до танцю, абсолютно не звертаючи уваги на її чоловіка

– Чому я до цього часу сам? – задумливо перепитав Сергій, мій давній приятель, якого зустріла через декілька років. – Це ніяке не розчарування й не образа на жінок. Просто зрозумів, що кохати можна раз у житті. Все решта – втеча від самотності.

Він уважно подивився мені в очі й витягнув з кишені портмоне. Розкрив його і простягнув у мій бік. З “віконечка” дивилася темноволоса красуня з величезними синіми очима.

За матеріалами – Вісник.К.

– Це і є твоє кохання? Гарна жінка. Чому ж ви не разом?

Сергій ще раз пильно подивився на мене, в куточках його очей з’явилися сльози…

***

Уперше Сергій зустрівся з Оксаною на вечірці, яку шкільний друг влаштував з нагоди переїзду в нову квартиру. Вона прийшла з Костею, їхнім спільним другом, і відразу привернула до себе увагу красою, впевненістю в собі та простотою. Дівчина відрізнялася від своїх ровесниць тим, що не хихикала з приводу й без, не вдавала із себе бозна-що. Оксана була природна, чим і притягувала до себе хлопців.

– Не можу сказати, що закохався у неї з першого погляду, хоча, безумовно, вона мене причарувала. Це було не просто тимчасове захоплення. Оксана постійно жила у моїх думках, та навіть не міг подумати, щоб закрутити з нею, – Сергій після недовгої паузи почав розповідати про своє життя. – Забрати дівчину в друга чи хорошого знайoмoго – це не для мене. Про таку дівчину, як Оксана, міг лише мріяти, тим паче, що особливою увагою у жінок не користувався, не вміючи “крутити” їм гoлови, як деякі мої знайомі. Хоча, як будь-який чоловік, мав якусь “любов”, що розвіювалася, наче літній туман. Згодом зрозумів, що, певно, не судилося любити й бути коханим. Більше того, почав звикати до свого стану душі, черствіти й байдужіти до жінок. Навіть відчув вигідність свого становища: не потрібно було витрачати енергію на з’ясовування стосунків, належав лише собі і, зрештою, економив гроші. Однак ставало не по собі від розуміння того, наскільки холодним робиться моє сеpце. Складалося враження, що живу на безлюдному острові, де лише на мить з’являється якась жива душа. Розради у випивці теж не знаходив, проте зустрічей з друзями за чаркою не уникав, аби ще раз переконатися: любов – то видумка поетів.

***

На весілля до свого колеги по роботі ішов без будь-якого бажання, розуміючи, що мою відсутність можуть сприйняти як відлюдкуватість. Завжди у таких оказіях намагався виглядати достойно, за собою стежив – цьому навчила мама. Весілля проходило, як зазвичай, у шумі, гамі, танцях. Довідавшись, що я холостяк, мене намагалися “зачепити” незаміжні дівчата. Я навіть на одну кинув оком. І тут до зали із запізненням зайшла пара, попрямувавши із розкішним букетом до молодих. Коли глянув на жінку, у мене перехопило подих і все в душі затремтіло. Це була Оксана, яку протягом дванадцяти років я згадував не раз – вона так і залишилась для мене ідеалом жінки.

Я зрозумів, що любив її усі ці роки і люблю досі. Тільки, певно, не хотів у цьому зізнатися навіть собі. Але вона була не сама. Та як така красуня могла бути сама! Роки не змінили її, а додали елегантності й неповторного шарму. Зрештою, було видно, з якою цікавістю поглядають на неї чоловіки, а жінки – з притаманною їм заздрістю. Я ж не зводив з Оксани очей. Коли наші погляди зустрілися, вона кілька секунд пильно дивилася на мене, а потім мило кивнула головою. Отже, впізнала. При першій нагоді, не задумуючись, підійшов і запросив її до танцю, абсолютно не звертаючи уваги на її чоловіка.

Ми пригадали давню зустріч, наших спільних друзів. Виявляється, з Костею після нашого першого знайомства вони швидко розійшлися. Заміж вона вийшла невдало: чоловік згодом загуляв, і вона його випровадила з хати. Спільний бізнес продовжувала “розкручувати” сама, залишившись з дворічним сином. Їй довелося пережити непрості роки, зате тепер багато чого могла собі дозволити. На весілля прийшла зі своїм, так би мовити, кaвалером. Розповідала Оксана про все це без жодної манірності й пафосу.

Прощаючись, дала мені свою візитку й додала: “Дзвони”.

***
Заснути тієї ночі так і не зміг. Я знав: цього разу так просто не віддам вимріяну жінку якомусь чоловікові. На світанку, не вагаючись, набрав її номер телефону. Оксана без здивування на моє “Це я, Сергій” відповіла: “Слухаю тебе. Не спиться?” І я залпом випалив:

– Я любив тебе усі ці дванадцять років. Тепер ти знаєш, чому до цього часу сам, – вона теж цікавилася, чому я не одружився. – Ми можемо з тобою зустрітися?

– Зможемо, але завтра. Сьогодні їду у відрядження, приїду пізно.

Ми домовилися про зустріч і розпрощалися. Вперше у житті я йшов на побачення із переповненою від любові душею – це неймовірне відчуття. О! З яким задоволенням вибирав квіти для Оксани. Хотілося подарувати найкращі. А як сам збирався! Навіть без роздуму купив дорогі парфуми. Вона прийшла, як королева: струнка, довге темне волосся спадало на плечі, елегантне в’язане плаття лише підкреслювало її прекрасну фігуру. Як я любив цю жінку! І розумів – прийшов мій час. Оксана теж почувалася радісною і з цікавістю слухала мої розповіді. А язик, треба сказати, у мене розв’язався так, що я й сам здивувався, наскільки можу бути дотепним та веселим. Той вечір пройшов, як одна мить.

***

Оксана не заперечила, коли запропонував їй на вихідні поїхати відпочити в одне цікаве місце на Дніпрі. Там я остаточно зрозумів, що ця жінка бyде моєю. Розлука з нею навіть на день була для мене вічністю і неймовірним очікуванням зустрічі. Через два місяці запропонував жити разом. Оксана не відмовилася категорично, однак попросила почекати. Відчувалося, що минулий досвід заважав їй зробити рішучий крок. Я не наполягав. Потім картав себе за це: треба було, хоча це, певно, мало що змінило б.

– Повернуся з Праги і дам тобі остаточну відповідь. Ми маємо вирішити усе спокійно й розумно. Я тебе люблю, – ці слова додали мені стільки жаги й енергії, що готовий був гори вернути.

***

Ті п’ять днів без Оксани ходив, як примара, усе видавалося не таким яскравим і світлим, як тоді, коли вона була поруч. Почувши її голос у слухавці: “Приїду вночі, дуже за тобою заскучила”, ожив від щастя, що через півдоби її побачу. Зрозуміло, заснути не міг. Десь за годину до її приїзду зателефонував, але Оксана не відповідала. Продовжував дзвонити через кожні п’ять хвилин. Марно. Відчув, що хвилювання переповнює мене.

На ранок в новинах, а телевізор працював цілу ніч, почув, що автобус, який їхав із Праги, потрапив в автопригоду. Там була моя Оксана. Передати мій стан неможливо. Чесно кажучи, й досі не розумію, як я тоді зміг опанувати себе і не накоїти дурниць – все навколо для мене втратило усілякий сенс. Зрештою, я так його і не знайшов. Сподіваюсь, що, може, хоч у тому незвіданому житті ми нарешті будемо разом. Теплим спогадом про Оксану залишився для мене її син Владик – тепер він став моїм сином…

Автор – Олеся ХАРЧУК.

Фото ілюстративне – pixabay.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Оцініть статтю:
BBCcCNN
Я не зводив з Оксани очей. Коли наші погляди зустрілися, вона кілька секунд пильно дивилася на мене, а потім мило кивнула головою. Отже, впізнала. При першій нагоді, не задумуючись, підійшов і запросив її до танцю, абсолютно не звертаючи уваги на її чоловіка